•  

Я єсьм народ?

1430

Тема вічна. Підтем у ній – не міряно. Звісно, її правда ховається десь посередині між радикальною патетикою тичинового «Я єсьм народ, якого…» і цинізмом реаліста, котрий у рушійній масі історичного прогресу набачає лише скошені криком «Хліба і видовищ!» непривабливі пики маргиналів.

Чуємо ваше, панове, зневажливе «фе» з дивану. Мовляв, що ти, авторе, за таке самовпевнене – на народ замірилось! Зі свого, формально теж народного боку, і ми маємо що вихлюпнути. Тому пропонуємо ось який варіант співпраці: усі подумки рахуємо до тринадцяти, заспокоюємося і намагаємося, ні, не прийняти, хоч би уявити існування чужої думки. Важкувато? Так. Але ж треба!

Товкти воду в ступі змушують численні факти симптомів загальнонародного навіженства, яке нанівець зводить поетову «Правди силу». Нумо, спробуємо пов'язати зі здоровим глуздом наступне. Спростовуйте:

-щонайменше 35-39 українців із сильно травмованими мислительними центрами моделюють себе президентами. Поведені на казна чому ці особи вже другий місяць (дехто – довше), демонструючи з білбордів голлівудський шарм і патологічну любов до простого народу, перебувають у алісиному Задзеркаллі, у якомусь бісівському ражі палять свій і спонсорський кеш, вносять застави за тупуватих «стражів беззаконня», паралельно з президентським промоушен'ом шукають собі жінок, відвідують травмованих незнайомок у районних лікарнях, обіцяють доплачувати за спожитий газ і за п'ятирічну каденцію ще раз наздогнати США у виробництві пташиного молока на душу населення. Романтики іменують цей шабаш демократією, а нам саме отак уявляється масовий психоз.

Фраза «Який розумний кандидат ім'ярек!» стосовно кожного висуванця із цього пулу позбавлена сенсу – розумний, на відміну від претендентів, контролює інстинкти;

-народна маса у кількості 55-66 осіб переважно похилого віку з чітко вираженою залежністю від торбини з цукром днями у полтавському офісі віртуальної «Совісті України» заспівала осанну своєму кумиру, який утретє втратив орієнтацію і нарешті пристав до покидьків-однодумців із ворожої Україні «ЗаЖОП'и».

Полтавський народ, чия «правди сила» була легко звойована© демагогом, шулером і екс-мером О. Мамаєм, розкривши роти, дослухався до просторікувань політикана про чиєсь щасливе дитинство, фестивалі і пасажиропотоки. Секта «цукроварів» з благоговінням сприйняла інформацію про здійснення мамаєвської мрії – він нарешті доторкнувся до живого, але вже практично святого Вадима Рабиновича. Уявіть лишень, що буде з нашим наверненим після фізичного контакту з Королевською – там ще та енергетика, бабахне так, що доведеться знову партійність міняти;

-український нарід у кількості 23 відсотків від опитаної маси сьогодні проголосував би за квартальну кривляку з кашею біля гіпофізу і портфелем під пахвою, кіношним досвідом управління великом і командою блазнів у Радбезі. Недоумкуватість цієї частини народу експерти пояснюють переважно епатажем вікової групи з пубертатною затримкою. На нашу думку, не слід нехтували й транснаціональною рисою нестримної спраглості голого до сексу. Оцим виборцям хоч кілок на голові теши, втовкмачити елементарне не вдасться: подавай нове, аби блищало. Те, що вихилясам «слуги народу» аплодує плебс, якого і хлібом не годуй – покажи аби щось нижче пупа, жодним чином не свідчить, що цьому слузі аплодуватиме Генеральна асамблея ООН чи саміт у Давосі. На тих трибунах слід показувати інше.

Хіба не на цього клоуна-головнокомандувача ЗСУ зачекалася Росія?

-від розпачливих зойків представленої пасажирами у міських тролейбусах середньостатистичної дещиці народу про «всьопропало» у адекватного громадянина жили не клюкають! Істерика кликуш щодо «бариги Вальцмана», «піндоски Супрун» і, перепрошуємо, «проSраної неньки» дасть фору сценам Парамаунт Пікчерз про зустріч Землі з метеоритом. Вішайте ярлики порохобота, але навіть абстрагуючись від томосу з безвізом, треба помітити й переповнені на щоранок сміттєві баки під хрущовками. Що принципово – саме під останніми, де переважно й мешкає я єсмь народ, у «царських селах» ‒ інші стандарти. «Вимираємо». Згадався шарж, чи не Бідструпа?, щодо квінтесенції голоду: заткані павутиною худі сідниці.

Ні-ні, панове, зупиніться, свої демонструвати не треба, ми повіримо. 

Вадим Демиденко

Коментарі