Вона пережила тортури і ув'язнення.
100 років тому, 2 січня 1925 року, народилась зв’язкова проводу ОУН, учасниця національно-визвольного руху, багаторічна ув'язнена радянських концтаборів – Марія Скрентович-Лаврів на псевдо Звенислава.
Народилась Марія Скрентович у с. Залуква на Івано-Франківщині. Закінчила гімназію сестер Василіанок і торговельну школу у Станіславі (Івано-Франківськ). Була учасницею юнацтва ОУН, згодом – зв’язковою обласного проводу ОУН. Очолила обласну жіночу сітку юнацтва організації, а з 1944 року стала керівником окружної жіночої сітки. Перед цим пройшла два роки вишколів.
Заарештували Марію Скрентович у березні 1945 році. Через рік її засудили на 15 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Мужньо витримувала нелюдські тортури. Після так званого суду її ще рік утримували і піддавали тортурам в одиночній камері, писав Український погляд.
У таборах Воркути працювала по 8 годин під землею. Через каторжну працю та недоїдання важила 42 кілограми, мала хворі легені.
За спогадами провідниці жiнок-повстанцiв Станіславщини, тоді 20-річної Звенислави, через рік перебування засуджених українок у заполярному воркутинському таборі, його начальник, якого каторжанки прозвали «Чорним ужасом», привселюдно заявив, що бандерівки – найчесніші і найпорядніші з-поміж усіх бранок. «На це, — пригадувала пані Марія, – звертали увагу і численні комісії, які проводили перевірки у бараках. Ми відзначалися чистотою, акуратністю, дружністю і моральністю поведінки», – писала «Україна молода».
Звільнили Марію Скрентович-Лаврів у 1956 році. В Караганді вийшла заміж за політв’язня Петра Лавріва. Він також був в'язнем радянських концтаборів, членом ОУН, учасником боротьби проти радянської окупації України, краєзнавцем та автором ряду пізнавальних книг з історії південно-східних регіонів України.
У 1967 році подружжю дозволили повернутись в Україну, але тільки в Донецьку область. Марія закінчила Алма-Атинський політехнічний інститут, Петро – Алма-Атинський інститут іноземних мов. До слова, він перекладав із 16 мов в тому числі й з японської.
У 1990 році Звенислава організувала та очолила Донецьку організацію Братства ОУН-УПА та обласне Товариство політв’язнів і репресованих, член обласного проводу Конгресу українських націоналістів, Ліги українських жінок.
В середині 90-х разом з чоловіком переїхала до Львова. Померла також у Львові у 2002 році, а через рік помер і її чоловік Петро Лаврів у віці 80 років. Згідно з заповітом подружжя поховане у селі Раків на Івано-Франківщині. До слова, брати Марії – Іван і Євген – загинули в боротьбі за волю України. Батьків, хоч жили під чужим прізвищем, у 1950-му вивезли в Тайшетські табори.
28 вересня 2009 року на могилі Петра і Марії Лаврівих урочисто відкрили та освятили надмогильний пам'ятник.