Совєтська влада небезпідставно вважала його своїм ворогом, а тому відправила до списку жертв сталінського терору.
10 жовтня 1889 року в селі Малій Канівці на Черкащині народився Михайло Драй-Хмара — поет, літературознавець, перекладач, політолог.
Михайло походив із козацької родини. Навчався в колегії Павла Галагана в Києві, на історико-філологічному факультеті Київського університету. Під час тривалого закордонного відрядження вивчав фонди бібліотек та архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда, Бухареста — студіював слов’янські мови, а за розвідку про хорватського поета А. Качача-Міошича відзначений золотою медаллю університету.
У 1915-1917 роках як професорський стипендіат вивчав славістику в Петербурзькому університеті. Саме там, у розпал Першої світової війни, Михайло Драй, прізвище якого навівало паралелі з німецьким «drei» (три), став Драй-Хмарою. Відвідував лекції з української історії, брав участь у роботі об’єднання студентів-українців.
Після повернення в Україну (1917) – професор Кам’янець-Подільського університету, інституту народної освіти, Київського медичного інституту. В 1930-1933 роках працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН.
Саме в Кам’янці почав писати вірші українською, друкувався в періодиці. Учасник літературного угрупування неокласиків. Разом із Максимом Рильським, Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Освальдом Бургардтом становив, за власним же висловом, «гроно п’ятірне». Хоча й не відзначався великою поетичною продуктивністю чи участю в поточному літературному житті.
Автор збірки «Проростень» (єдиної прижиттєвої, 1926), а також монографії «Леся Українка. Життя й творчість» (1926).
Михайло Драй-Хмара захоплювався спортом. Знав 19 мов, при чому англійську освоїв останньою. Перекладав на українську Стефана Цвейга, Олександра Пушкіна, французьку поезію (Шарль Бодлер, Поль Верлен, Теодор де Банвіль та інших).
«Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима, – описувала зовнішність батька донька Оксана. – Акуратність була його характеристичною рисою, – починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, – в усьому відсувався артистичний смак».
Вперше Київським відділом ДПУ (за звинуваченням в приналежності до контрреволюційної організації в Кам’янець-Подільському університеті) Михайла Драй-Хмару заарештовано 21 березня 1933 року. Однак тодішньому слідству забракло доказів, і невдовзі, 11 травня, його випустили із-за ґрат. Та тільки 16 липня 1934 року його справу, за № 3391 було припинено, і професор Драй-Хмара, нарешті, був звільнений від підписки про невиїзд.
Одначе повторного арешту лишилося чекати недовго. 5 вересня 1935 року було виписано ордер № 28 на арешт колишнього професора, а тоді рядового викладача української мови. Наступного дня оперуповноважені Сергієвський і Бондаренко арештували Драй-Хмару в його помешканні. Звинувачення стандартне: націоналістична контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара вперто заперечував це. Тоді його справу під № 101 ЗО жовтня 1935 року з’єднали зі справою П. Филиповича під № 99, а 22 листопада справи П. Филиповича і М. Драй-Хмари були «підверстані» до справи № 1377 «Зерова і групи». Проте й тут М. Драй-Хмара вперто заперечував свою приналежність до міфічної контрреволюційної організації, і слідчі змушені були знову повернутися до справи № 101.
Вона розглядалася 28 березня 1936 року в Москві на засіданні Особливої наради при НКВС СРСР під порядковим номером 88. Вирок лаконічний: «Драй-Хмара Михаил Афанасьевич – за к.-р. деятельность заключить в исправтрудлагерь сроком на пять лет, считая с 5.9.35 г.»
Так Драй-Хмара опинився на Колимі.
Тут постановою трійки УНКВС по Дальбуду, від 27 травня 1938 року, йому додають ще десять років за нібито участь в антирадянській організації і антирадянську пропаганду вже в таборі.
Був вбитий 19 січня 1939-го в концтаборі ГУЛАГу на Колимі. За офіційною версією — помер від «ослаблення серцевої діяльності».
Згідно ж спогадів Михайла Добровольського, того дня їх бригада працювала на дорозі, коли до них наблизилося легкове авто з трьома сп’янілими управлінцями: «Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, – трах, до п’ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй колись дружив у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати що п'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві між очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв…».
Як засвідчено в документах про реабілітацію, М. Драй-Хмара помер 19 січня 1939 року «від ослаблення серцевої діяльності». Реабілітовано письменника після перевірки табірної справи в Магаданській області 28 листопада 1989 року.