5 жовтня – день народження великого українця, який у 1918 році звільнив Київ, Крим і Полтавщину від більшовиків.
Народився Петро Федорович у селі Ярівка на Буковині у сім’ї священика. Навчався в духовній семінарії. Згодом закінчив Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни як офіцер 38-го Тобольського полку, нагороджений кількома орденами.
З початком Української революції 1917-1921 рр. займався організацією українських військових частин. На самому початку Визвольних змагань очолив сформований із добровольців Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. Оскільки солдатський комітет перебував під контролем більшовиків, полк роззброїли, а казарми підірвали і розстріляли гарматами.
На початку 1918-го сформував Республіканський курінь, реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь.
Запорожці Петра Болбочана стали одними з найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР – відіграли ключову роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної частини України, блискуче провели Кримську операцію у квітні 1918-го.
У березні того ж року 2-й Запорізький курінь на чолі з Петром Болбочаном, випереджаючи німецькі війська, першим увійшов до Києва, який без бою залишили більшовицькі частини.
Також тоді запоріжці визволили Гребінку, Лубни, Ромодан, Полтаву.
З іменем Болбочана безпосередньо пов’язана одна з найбільших воєнних перемог війська молодої Української держави — взяття Криму у квітні 1918 року. Німці тоді були союзниками українців, але Петро Болбочан отримав таємний наказ із Києва швидше за них увійти на зайнятий росіянами півострів. І він блискуче впорався із цим.
Поки німці чекали підкріплення, війська Болбочана прорвали оборону «червоних» на сиваському мосту. Атака виявилась несподіваною для російських більшовиків, адже полковник Болбочан збив їх із пантелику за допомогою інформаційної операції. Щоб дезорганізувати противника, він по кілька разів на день від імені більшовиків надсилав до Сімферополя донесення із заспокійливими та туманними повідомленнями про те, що «червоні» хоч і відступають, але організовано і лінія фронту проходить далеко від межі з Кримом. Шифр українці дізнались від захопленого у полон штабного більшовика. Відтак 22 квітня кримська група Болбочана увійшла у Джанкой, а через два дні вибила ворога із Сімферополя та Бахчисарая.
Він мав незаперечний авторитет серед підлеглих, а більшовики обіцяли за його голову 50 тисяч золотих рублів.
Петро Болбочан чітко дотримуватися державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: «ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій… я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину росію, якою б вона не була – монархічна чи большовицька».
«В житті був дуже скромний, без тіні манії величності…, – згадував сотник Б. Монкевич. – Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це роблять більшість строєних начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він, чи ні».
Болбочан був заарештований через критику непослідовної політики уряду УНР, засуджений воєнно-польовим судом та розстріляний. На момент виконання вироку талановитому полководцеві було лише 35 років.
4 жовтня 2020 року у Києві урочисто відкрили пам’ятник видатному українському військовому діячеві, полковнику Армії УНР.
Цей пам’ятник полковнику Болбочану став першою монументальною скульптурою на його честь в Україні й світі.