12 грудня 1974 року «Синопсис» був надрукований за повелінням архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля, чому тривалий час і приписували йому авторство. Дискутивним в історіографії це питання лишається і сьогодні. «Синопсис» був найпопулярнішою історичною працею; він більше десяти разів перевидавався тільки в XVII і XVIII ст., тоді ж його переклали на грецьку і латинську мови, поширювали в рукописних списках. Власне, це був перший підручник історії для шкіл аж до виходу в світ «Краткого российского летописца с родословием» (1760) і передусім «Древней российской истории» (1766) М. В. Ломоносова, який використав досвід свого попередника. Причина великої популярності твору полягала в тому, що «Синопсис», написаний образною мовою, виховував патріотичні почуття читачів, кликав до боротьби з турецькими завойовниками.
Уже сама повна назва твору «Синопсис, или Краткое собрание от различных летописцев о начале славяно-россійскаго народа» свідчить про те, що невідомий нам автор вибирав для своєї книги матеріал з багатьох писаних джерел. На полях книги він посилається на Густинський літопис, «Хроніку» М. Стрийковського, польські хроніки Длугоша, Кромера, Баронія, Гваньїні. Цілком можливо, що автор знав і «Кройнику» Ф. Сафоновича, тим більше, що вони обидва користувалися деякими спільними матеріалами.
Хоч автор «Синопсису» критично ставився до праць своїх попередників та сучасників у галузі історичної прози і вибирав тільки потрібне йому для ідейного направлення твору, книга написана нерівномірно. Поряд з цікавим і свіжим матеріалом, особливо з другої половини XVII ст., там є багато наївного, дріб'язкового, позначеного клерикальним світоглядом укладача. Більша половина книги присвячена Київській Русі і боротьбі наших предків з монголо-татарською ордою, кілька оповідань — про литовське нашестя, а закінчується розповіддю про два бусурманські «приходы» під Чернігів 1677—1678 pp. та про «преславні» перемоги об'єднаних військ над турками і татарами.
Варвара Самохіна