Карачаївці були першими, кого депортували з числа народів Північного Кавказу.
9 жовтня 1943 р керівництво Казахстану, посилаючись на вказівки Держкомітету оборони СРСР, наказало керівникам ряду областей готуватися до прийому переселенців з Північного Кавказу. Через три дні, 12 жовтня, було видано Указ Президії Верховної ради СРСР за номером 115-13 про виселення карачаївського народу в Казахську і Киргизьку РСР.
«Всіх карачаївців, які проживають на території області, переселити в інші райони СРСР, а Карачаївський автономну область ліквідувати», - ішлося в документі.
Депортація розпочалася 2 листопада 1943 року. В результаті було виселено 69,267 осіб (15,980 сімей), в тому числі 12,500 (18%) чоловіків, 19,444 жінок, 36,670 дітей (54%).
Всього за передвоєнний і воєнний час було депортовано 79 тисяч чоловік карачаївської національності. Жорсткі умови проживання в місцях заслання, відсутність елементарних соціально-побутових умов, масовий голод, часті спалахи інфекційних захворювань, важка праця спричинили повальну смертність серед карачаївців.
За даними Науково-дослідного інституту Карачаєво-Черкесії, велика частина репресованих, понад 43 тисячіосіб, в тому числі 22 тисячі дітей, загинули в дорозі, а також у місцях переселення.
На думку доктора історичних наук, професора Мурата Каракетова, без депортації, чисельність карачаївців у Росії зараз склала би 400-450 тисяч чоловік - удвічі більше, ніж їх є на даний час (230-240 тисяч).
Пам’ятаємо злочин, здійснений проти карачаївців. Вшановуємо пам’ять мільйонів життів у день початку виселення народу з його землі.