Як посуд і відбитки тканини розкривають повсякденність XVII століття.
Археологія розповідає про минуле передусім через матеріальні рештки. Фундаменти позначають місця давніх будинків, монети допомагають датувати культурні шари, зброя свідчить про збройні конфлікти. Набагато складніше досліджувати повсякденні дії: як люди зберігали продукти, чим користувалися на кухні та що споживали. Такі подробиці рідко потрапляли до письмових джерел, але іноді їх можна відчитати за слідами на звичайному глиняному посуді.
У 2019 році на вулиці Пилипа Орлика, 26 у Полтаві фахівці «Охоронної археологічної служби України» проводили рятівні археологічні дослідження перед будівництвом багатоповерхового житлового будинку. Ділянка розташовувалася в межах колишнього передмістя Полтавської фортеці. У XVII–XVIII століттях тут містилися житлові й господарські споруди, садиби та ремісничі майстерні.
Розкопки засвідчили кілька періодів заселення цієї території. Археологи виявили господарські споруди та ями скіфського часу, об’єкти середини XVII століття, пізніші житлові споруди, а також частину гончарної майстерні XVIII століття. Серед знахідок були кухонний і столовий посуд, люльки, дитячі іграшки, шахові фігури, прикраси, фрагменти зброї, кулі й навіть мініатюрна модель гармати. Уламки турецьких кавових чашок із Кютаг’ї, центральноєвропейського посуду та пляшки з-під німецької мінеральної води засвідчують, що Полтава була включена у значно ширшу мережу торговельних зв’язків.
Для окремого дослідження обрали дві керамічні посудини з комплексів середини XVII століття. На перший погляд вони не вирізнялися серед інших знахідок, однак зберегли сліди, пов’язані з їх використанням.
Дві посудини — два способи використання
Перша знахідка — майже цілий одноручний глек із короткою шийкою та округлим тулубом. Друга — невелика посудина з вузькою шийкою і маленьким носиком для наливання рідини. За формою вона нагадує зменшену «тикву» — тип посуду, який у пізнішій українській традиції використовували для води, олії та алкогольних напоїв.
До миття й реставрації з внутрішніх поверхонь обох посудин відібрали зразки нашарувань. Їх передали до лабораторії Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України, щоб перевірити, чи збереглися у відкладах сліди речовин, з якими контактував посуд.
Результати аналізів відрізнялися. У нашаруваннях усередині глека зафіксували невелику кількість цукрів і сліди каротину. Вони могли утворитися внаслідок контакту з продуктами рослинного походження — фруктами, овочами, медом або солодкими заготовками. Однак назвати конкретний продукт на підставі цих даних неможливо. Не можна стверджувати, що у глеку зберігали саме мед, варення чи певний напій: подібні сліди могли залишити різні речовини.
Солодкі страви та продукти з фруктів були відомі в Україні вже у XVII столітті. Про них згадував Павло Алеппський, який подорожував українськими землями в середині цього століття. Пізніші рукописні збірники рецептів із козацького середовища також містять способи приготування солодких припасів. Це не доводить, що в полтавському глеку містилася одна з таких страв, але дає змогу розглядати результати аналізу в контексті тогочасних кулінарних практик.
У другій, меншій посудині цукрів не виявили. Натомість вміст ліпідів у пробі був більш ніж утричі вищим, ніж у глеку. Це може свідчити про контакт з олією, тваринним жиром або іншою жирною чи в’язкою речовиною. Розрізнити ці варіанти за наявними даними неможливо. Водночас на поверхні посудини зберігся відбиток тканини.
Тканина, що збереглася у відбитку
До зовнішньої стінки та нижньої частини посудини колись прилипла глина, у якій відтиснулася структура полотна. Сама тканина не збереглася, проте на відбитку можна розрізнити розташування ниток і деякі особливості їхнього скручування.
Відбиток дослідила фахівчиня реставраційної лабораторії Охоронної археологічної служби України Ірена Погоржельська. Вона визначила просте полотняне переплетення, за якого нитка піткання почергово проходить над і під нитками основи. Нитки були приблизно однакової товщини, складалися з кількох тонких волокон і мали слабке Z-подібне скручування. Найімовірніше, полотно виготовили з льону або конопель на домашньому ткацькому верстаті.
Судячи зі складок, тканина була досить гнучкою і не надто щільною. Вона могла належати до звичайного господарського текстилю — наприклад, бути частиною мішечка або окремим клаптем полотна. Встановити, як саме вона контактувала з посудиною, поки що неможливо.
Посуд могли накривати тканиною, обгортати нею або використовувати полотно як фільтр. Не можна виключати й випадкового контакту. Проте відбиток тканини у поєднанні з підвищеним вмістом ліпідів дає підстави розглядати ймовірність того, що посудину використовували для зберігання або оброблення жирної чи в’язкої речовини.
Цінність відбитка полягає в тому, що він зберіг слід конкретної побутової дії. Ми не знаємо, хто тримав це полотно і для чого його використовували. Однак можемо окреслити кілька можливих операцій: посудину могли накривати, обгортати, зав’язувати або застосовувати тканину під час проціджування її вмісту.
Межі інтерпретації
Результати такого дослідження спокусливо подати як відкриття «варення XVII століття» або «горщика з олією». Проте наявні аналізи зафіксували лише широкі групи речовин. Специфічних молекулярних маркерів, за якими можна було б упевнено визначити конкретний продукт, виявлено не було.
За століття перебування в землі органічні сполуки руйнуються, вимиваються та взаємодіють із навколишнім середовищем. Особливо нестійкими є цукри. Водночас поняття «ліпіди» охоплює не лише харчові жири й олії, а й інші органічні речовини. Тому результати аналізів окреслюють коло можливих інтерпретацій, але не дають остаточної відповіді щодо вмісту посудин.
У цьому випадку висновки ґрунтуються на зіставленні археологічного контексту, форми посудин, слідів на їхніх поверхнях, лабораторних показників та історико-етнографічних паралелей. Кожна з цих груп даних має свої обмеження. Разом вони дозволяють запропонувати кілька ймовірних пояснень і водночас відокремити їх від того, що можна вважати доведеним.
Буденні речі як історичне джерело
Більшість археологічної кераміки — не коштовний і не винятковий посуд. Це речі щоденного користування, які наповнювали, переносили, нагрівали, накривали, мили, ремонтували, а зрештою викидали. Завдяки слідам такого використання вони стають джерелом для вивчення повсякденного життя.
Дві посудини з полтавського передмістя не дають змоги відтворити весь раціон міщан середини XVII століття. Натомість вони дозволяють говорити про домашні технології та практичні навички, які рідко описували в документах: зберігання продуктів, використання олій або інших в’язких речовин, накривання й обгортання посуду тканиною, можливе проціджування його вмісту.
Для мешканців тогочасної Полтави це були звичайні дії, які не потребували письмової фіксації. В археологічному матеріалі вони збереглися лише опосередковано — у складі нашарувань на стінках посуду та у відбитку полотна, що колись торкнулося вологої глини.