400 тисяч дезертирів і порожні позиції: хто відповість за знищення резерву?
Щодня противник захоплює нові й нові території, кількість дезертирів в українській армії з початку повномасштабного вторгнення перевищила 400 тисяч, Запоріжжя перетворюється на прифронтове місто, а позиції ЗСУ порожні, бо нема кому заступати на бойове чергування.
Ба більше, в Україні геть відсутній мобілізаційний резерв, а військовозобов’язаних для призову на службу ловлять, мов собак, на вулицях. Водночас росія взагалі не оголошує мобілізацію й досі не має серйозних проблем на фронті через брак особового складу.
Причина такої разючої різниці є очевидною. Ба більше, упродовж останніх 15 років я неодноразово виступав у ЗМІ з попередженнями, що Збройні Сили України є нежиттєздатними через відсутність у державі системи підготовки мобілізаційного резерву, оскільки ця система, створена ще за радянських часів, в Україні була розкрадена й знищена — на відміну від росії.
Зокрема, п’ять років тому побачила світ моя стаття у чотирьох частинах «Армія без майбутнього», у якій я розповів про те, як упродовж 30 років у Незалежній розкрадалося державне майно колишньої радянської організації «Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту», призначене для підготовки допризовників, мобілізаційного резерву та фахівців із військово-облікових спеціальностей, а також для розвитку військово-прикладних видів спорту.
Клуби ДТСААФ, що за часів СРСР фінансувалися з державного бюджету, не просто давали навички стрільби з малокаліберної зброї чи стрибків із парашутом. Вони навчали професій водія, радиста, льотчика, водолаза, були осередками військово-прикладних видів спорту та військово-патріотичного виховання молоді.
Після проголошення Незалежності спритні люди у 1991 році зареєстрували псевдогромадську організацію «Товариство сприяння обороні України», оголосили себе «правонаступником Радянського Союзу» й записали на себе майно ДТСААФ усупереч Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» та двом постановам Верховної Ради. Завдяки корупційним зв’язкам із першими особами держави рейдери примудрялися не лише безкарно продавати державну власність, а й тривалий час отримувати податкові пільги та фінансування з державного бюджету.
Наступні події — широкомасштабна російська агресія проти України, безглузді спроби створити Сили територіальної оборони без належної матеріальної бази та катастрофічний брак військовозобов’язаних, які пройшли підготовку й опанували хоча б якусь військово-облікову спеціальність, — повністю підтвердили висновки цієї статті.
Якщо хтось не читав — рекомендую. За посиланням — перша частина, наприкінці якої наведено лінки на наступні три частини статті.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»