Або про кадрову роботу офісу Зе зсередини...
За інших часів і обставин, скажімо, у благословенні часи дідуся Вітольда ще при здоров'ї, вчинок його онуки Маші Фокіної мав усі шанси увійти до літопису героїчної піонерської слави. Адже тодішній малолітній резерв будівників комунізму спав і марив, як він масово переводить бабусь через дорогу, здає батьків органам заразом з центнером макулатури та нещадно викриває недостатньо вірну робітничому класу і колгоспному селянству Свєтку Соколову – резидента японської розвідки.
Атож, черговий зелений зашквар, погодьмось, вже не викликає якогось особливого подиву. Згадайте, як ми попервах хвилювалися за пана Яременка, коли йому відмовили в табуйованій позі? А як переймалися долею головнокомандувача Нелоха, котрому хлопці запросто могли писок начистити за відсутність у голові стратегії?
Сьогодні трупа блазнів щодня дарує нам стільки ідіотизму, що, навіть спостерігаючи за польотом Верещук над гніздом зозулі, менше за все гадаємо – розкриється парасолька, а чи ні? Перепрошуємо, але розраховуємо на сприятливий для країни результат.
Зачіпає не хвалькувате базікання не вельми освіченої і розумної дівиці, навіть не сама можливість однокласників впливати на призначення високопосадовців, не «лейтенант і державний діяч», квартальний прораб Іван Геннадійович на посаді головного Юстаса України, а те, що суттєво позначений совковою деменцією дідусь після всього ним виголошеного залишається при ще одному поведеному дідусеві – заступником голови ТКГ!
Признавайтеся, і приставка «корабельна» до поганяла «світська левиця» вам забезпечене. Не кажучи вже про високе звання слуги народу.