Дві історії родини Сушкевичів.
Коли ми говоримо про паралімпійський рух, у свідомості виникають насамперед незламні люди – мужні спортсмени, які виборюють право на гідність, без перебільшення, кров’ю та потом. Всупереч всьому. Але в тіні їхніх перемог десятиліттями живе інша система – клан чиновників «Інваспорту» і пов’язаних структур, для яких спорт людей з інвалідністю став стабільним бізнесом.
Я добре знаю це зсередини. Як меценат збірної України з настільного тенісу серед спортсменів з порушеннями слуху, я бачив, як перед Дефлімпіадою спортсменів відкрито залякували, змушуючи виконувати «вказівки згори», аби чиновники могли контролювати преміальні та інші виплати. Боротьба йшла не за спортивний результат, а за грошові потоки. У підсумку Україна залишилася без медалей у цій дисципліні – не через слабкість гравців, а через корупцію й жадібність функціонерів, які перетворили команду на інструмент заробітку.
Моє розслідування показує: ця система стала не тільки інструментом тиску на спортсменів, але і розкрадання бюджетних коштів. Ба більше. Система має довгий шлейф у окупованому Криму – там, де колишню українську паралімпійську базу сьогодні використовують для реабілітації дітей, вивезених з окупованих територій, та «ветеранів СВО» російської армії.
Син паралімпійського функціонера і «скромна» ГО зі статутним капіталом 200 гривень
За даними українських реєстрів, син багаторічного очільника паралімпійського руху Валерія Сушкевича – Олександр, є директором ВКП «Аргумент». Засновник «Аргументу» – Дніпропетровська асоціація фізкультури та спорту інвалідів «Оптиміст». На папері це підприємство громадської організації зі статутним капіталом… 200 гривень. Формально неприбуткове, зі спрощеною звітністю.
Директор «Оптиміста» – Олена Зайцева.
Хто ж така Олена Зайцева? А це – генеральний секретар Національного комітету спорту інвалідів України, права рука Сушкевича-старшого. Ось як це подає офіційний сайт комітету.
До речі, всі керманичі з цієї світлини, окрім президентки федерації незрячих, брали активну участь у звільненні легендарного українського тренера та чемпіона Миколи Закладного напередодні Дефлімпіади у Токіо. І це звільнення, на мою думку і думку спортсменів-збірників, було актом чистого насилля над дефлімпійським спортом і нахабної безкарної корупції.
Однак повернімося до пані Зайцевої. Вона також очолює Дніпропетровський регіональний центр з фізичної культури і спорту «Інваспорт» – комунальне підприємство, яке отримує бюджетні кошти і проводить тендери на перевезення спортсменів.
Схема проста до цинізму:
комунальним підприємством «Інваспорт» керує Зайцева;
«Інваспорт» через ProZorro купує послуги перевезень у ВКП «Аргумент», директором якого є Олександр Сушкевич;
засновником «Аргументу» є ГО «Оптиміст», якою знову керує Зайцева.
Тобто людина, яка розподіляє бюджетні кошти, одночасно очолює структуру, що є засновником фірми-переможця тендерів на безальтернативній основі. А директор цієї фірми – син ключового паралімпійського функціонера країни.
Так, схема настільки недолуга, що аж виникає питання – а що, так можна було? Насправді, цей принцип української «бритви Оккама» вже давно сформулював і ретельно його дотримувався Микіла Янович Азіров: «робиться це все тупо та глупо, і робиться у нас на очах».
Але головне тут навіть не недолугість авторів схеми, а їхня повна впевненість у безкарності. І впевненість ця виникла геть не на порожньому місці, а через наявність політичного даху у пана Сушкевича, якого завжди захищала влада. З дуже простої причини – бо він міг дати декілька відсотків на виборах, «впливаючи» на очолювану ним «імперію». І саме тому пана Сушкевича так цінували у "Громаді" Павла Лазаренка, виборчому блоці "За Єдину Україну!" та "Батьківщині". І саме тому керівництво «Інваспорту» досі не отримало судових вироків за зроблене. Але, як свідчить приклад того пана Азарова, життя бентежне, і все колись трапляється вперше.
Ось типовий безальтернативний тендер «Інваспорту» епохи Валерія Сушкевича.
Наголошую, що це лише верхівка айсбергу – один з десятків, а може, й сотень грошових струмочків на «свої» підприємства від «Інваспорту».
А потім спортсмени і тренери не можуть второпати – а чому ж в них немає нормального обладнання, спорядження, баз, харчування, проживання?
А ось саме тому. Бо систему очолюють такі от «оптимісти» з вічнозеленими корупційними «аргументами». І кількість, якість і тяжкість цих «аргументів» має бути встановлена всеохоплюючим аудитом діяльності «Інваспорту» в межах одного чи декількох кримінальних проваджень.
Втім, це тільки початок нашої історії.
Кримський слід: як українська паралімпійська база стала російським центром «Vozrozhdenie»
Друга частина цієї історії веде нас до Криму. До 2014 року Національний комітет спорту інвалідів України (НКСІУ) мав у Криму своє представництво, яке управляло фізкультурно-оздоровчим комплексом у Євпаторії – головною базою підготовки українських паралімпійців. За даними реєстрів, директором цього представництва був і залишається досі той самий Олександр Сушкевич – син голови «Інваспорту».
Архівні матеріали 2014–2015 років свідчать: Олександр Сушкевич після окупації залишився у Криму і продовжив працювати в цьому комплексі.
Ось, наприклад, фото з «офіційного сайту» «уряду Криму».
У низці публікацій його називають керівником «национального параолимпийского центра», він регулярно з’являється на спільних заходах із представниками окупаційної влади Криму та російських федеральних чиновників.
Сьогодні колишній український паралімпійський центр перетворився на реабілітаційний центр VоZрождение, де регулярно розміщують дітей, вивезених з окупованих українських територій, а також «ветеранів СВО».
Отже, спорткомплекс, створений як символ інтеграції людей з інвалідністю в українське суспільство, перетворився на елемент російської воєнної й пропагандистської машини. І в цій історії постійно спливає прізвище людини, пов’язаної з українським паралімпійським істеблішментом.
Нагороди від України, квартири біля Кабміну і профілі з Євпаторії
Олександр Сушкевич – не просто чиновник і директор фірми. У 2008 році він отримав державну нагороду від Президента України – за внесок у розвиток паралімпійського руху.
Де зараз перебуває орденоносець – невідомо. Його профіль у Facebook формально неактивний, але місцем проживання зазначено Євпаторію. Також з профілю можемо дізнатися, що потужний український державник підписаний на вищезгаданого зрадника Сергія Аксьонова.
Також є діючий профіль «ВКонтакте» – з підпискою на сторінку «Эволюция» — твоя территория достижений | Крым» (вищезгаданий центр VoZрождение); останній вхід в акаунт, за даними сервісу, був зроблений орієнтовно місяць тому.
Втім, не треба думати, що пан Сушкевич-молодший забув про Україну. В українських реєстрах він значиться власником двох сусідніх квартир у будинку на розі Інститутської та Садової (один квартал із будівлею Кабінету Міністрів).
Ось цей будинок.
Мабуть, зрозуміло, що ціна двох квартир у такому будинку – це десятки мільйонів гривень.
І ось мені цікаво – звідки у голови кримського представництва Національного комітету спорту інвалідів України пана Сушкевича гроші на це щастя – з тендерів «Інваспорту» чи з центру «VоZрождение»? Чи, може, з обох джерел?
До речі, рівно ті ж питання варто адресувати і Сушкевичу-старшому. Адже син – це тільки частина імперії, побудованої батьком. Та ж вже згадана Зайцева, яка так плідно працює з сином – помічниця Сушкевича-старшого на громадських засадах 4, 6, 7 скликання ВРУ. І у недавньому минулому – співвласниця бізнесів, геть не чужих для Сушкевича-старшого. Який з його мільйонами, елітною нерухомістю, земельними ділянками, торгівлею цінними паперами і мільйонними ж подарунками від «членів сім’ї» аж ніяк не виглядає моральним авторитетом і духовним лідером людей з особливими потребами. Точніше, виглядає як повний антагоніст такого лідера. Втім, пан Сушкевич-старший – тема для окремого розслідування.
Чому ця історія важлива не лише для спорту
У цій історії є дві площини.
Перша – корупційно-тендерна.
Коли структура, що розподіляє бюджетні кошти, системно замовляє послуги у пов’язаної фірми з мізерним статутним капіталом, а серед бенефіціарів цього ланцюжка – родина топ-функціонера, це має всі ознаки конфлікту інтересів і потенційного зловживання службовим становищем. Мова йде не лише про суму в 2,5 млн грн, а про загальну модель: роками «свої» фірми обслуговують «свої» структури під благородним соусом підтримки людей з інвалідністю.
Друга – колабораційна.
Колишній український паралімпійський центр в окупованому Криму сьогодні працює на реабілітацію російських військових і дітей, вивезених із захоплених територій України. За даними російських реєстрів і публікацій, там присутня і українська структура – НКСІУ як співзасновник ТОВ, і людина, пов’язана з керівництвом цього комітету. Це вже не просто «спорт поза політикою». Це – потенційна участь у легітимізації окупаційної інфраструктури та програм «перевиховання» українських дітей.
Я не маю права називати когось злочинцем до вироку суду. Але маю обов’язок показати суспільству факти й логічні зв’язки, які потребують відповіді від правоохоронних органів.
Що має зробити держава
Цей текст – не крик у порожнечу. На підставі зібраних матеріалів я готую звернення до кількох органів:
НАБУ та САП – з вимогою перевірити тендерні практики Дніпропетровського «Інваспорту» і контрактів із ВКП «Аргумент» на предмет можливого зловживання службовим становищем, конфлікту інтересів і завдання збитків бюджету.
СБУ та Офіс Генпрокурора – із проханням дати оцінку участі українських структур та пов’язаних осіб у діяльності кримського центру «VoZрождение», який приймає дітей з окупованих територій та «ветеранів СВО», а також факту використання захопленого українського майна в інтересах держави-агресора.
Це не історія про «зведення рахунків». Це історія про те, що українське суспільство має право знати, хто і як заробляє на спортсменах з інвалідністю, і що відбувається з нашою паралімпійською спадщиною на окупованих територіях. Це історія про те, що ті, хто обкрадав і обкрадає беззахисних людей – мають бути у в’язниці.