Чому його породи демонструють ознаки сильного магнетизму, хоча нині супутник не має власного магнітного поля.
Вчені Массачусетського технологічного інституту (MIT) знайшли пояснення давній загадці Місяця — чому його породи демонструють ознаки сильного магнетизму, хоча нині супутник не має власного магнітного поля.
Нове дослідження, опубліковане у Science Advances, показує: на ранніх етапах існування Місяця його розплавлене ядро створювало слабке магнітне динамо. Однак зіткнення з масивними астероїдами ненадовго, але різко посилювали це поле, залишаючи «заморожені» магнітні відбитки в породах, особливо на зворотному боці супутника.
Моделювання показало, що після удару масштабу басейну Імбрію на ближньому боці утворювалася гігантська плазмова хмара. Вона обтікала Місяць і концентрувалася на протилежній стороні, тимчасово посилюючи слабке поле приблизно на 40 хвилин — достатньо, щоб породи зафіксували сплеск.
«Є значні частини місячного магнетизму, які досі не пояснені. Але більшість сильних полів можна зрозуміти саме цим процесом», — пояснив аспірант MIT Ісаак Нарретт.
Дослідники також з’ясували, що сейсмічні хвилі від ударів змінювали орієнтацію електронів у породах, «замикаючи» миттєве посилення. Професор Бенджамін Вайс порівняв це з колодою карт, які падають у магнітному полі та вирівнюються в новому напрямку.
Результати підтверджують, що магнетизм Місяця має подвійне походження: слабке динамо створювало базове поле, а астероїдні удари підсилювали його.
Майбутні місії, включно з програмою NASA Artemis, можуть взяти зразки порід на зворотному боці Місяця, щоб перевірити нову теорію. Вчені вважають, що розуміння магнітних записів допоможе не лише відтворити історію Місяця, а й пояснити роль астероїдних ударів у формуванні магнетизму інших планет Сонячної системи.