Світлина Покровської церкви з села Плішивець стала найкращим фото Полтавщини у конкурсі «Вікі любить пам’ятки 2024».
Цей унікальний дев’ятибанний храм відзначають за його архітектурну цінність та історичну значущість.
«Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) — міжнародний конкурс фотографій пам’яток культурної спадщини для ілюстрування Вікіпедії, започаткований у 2010 році в Нідерландах. У 2012 році конкурс був визнаний Книгою рекордів Гіннеса найбільшим фотоконкурсом у світі. Усього за час його проведення було завантажено майже 3,4 млн фотографій зі 102 країн і територій. В Україні конкурс проходив уже втринадцяте; його проводить громадська організація «Вікімедіа Україна». За попередні роки понад три тисячі учасників та учасниць завантажили майже 416 тисяч світлин понад 41 тисячі об’єктів культурної спадщини.
Свято-Покровська церква — єдиний в Україні мурований дев’ятибанний храм, що зберігся до нашого часу. Вона розташована в селі Плішивець Гадяцького району Полтавської області.
Відомий вчений, який вивчав українське мистецтво та архітектуру, В. Чепелик описав церкву як єдину споруду в Україні, зведену в стилі українського модерну.
Це мурована споруда з хрестоподібним планом: чотири стовпи, дев’ять камер і дев’ять бань. Усередині храму знаходяться дві круглі та дві квадратні колони.
Стіни оздоблені плоскими лопатками, декоративні карнизи завершуються вгорі, а вікна з напівкруглим завершенням декоровані обрамленням з лекальної цегли у формах українського бароко.
У 1911 році біля північної стіни церкви була збудована мурована триярусна дзвіниця поряд із наявною дерев’яною, яку згодом розібрали. Пізніше на території навколо церкви звели муровану огорожу.
Церкву було збудовано у 1902–1906 роках за ініціативою архієпископа Парфенія. Він запросив архітектора-художника І. С. Кузнецова змоделювати храм, подібний до відомого дерев’яного Троїцького собору в місті Новомосковськ.
Архітектор не лише точно відтворив зовнішній вигляд знаменитої церкви в камені, а й вніс деякі поліпшення в силует майбутнього храму. По завершенні будівництва перед громадою постала дев’ятибанна церква на горі над річкою Псел, яку можна було побачити з великої відстані.
У 1930-х роках релігійну громаду було знято з реєстрації, а церкву закрили. Дзвіницю та огорожу розібрали, а цеглу використали як будівельний матеріал. Під час тимчасової німецької окупації села в 1942 році релігійна громада відновила діяльність.
Попри стратегічну та духовну цінність, святиню не знищили ані більшовицька вибухівка, ані фашистські гармати, ані українське безладдя.