З-поміж низки значущих наслідків події (чого варта лише дилема існування ворожого анклаву секти РПЦ на наших об'єднаних теренах!) виокремлюємо дві речі.
Чи не вперше у давній і новітній історії України спростований глибоко укорінений у ментальність еліти і широких козацьких мас постулат щодо двох українців і трьох гетьманів. І як же мудро, розважливо повівся Філарет! Адже не тільки недруги пророчили ледве не кончину багатостраждальної ідеї об'єднання, яка не зможе витримати параду ієрархічних амбіцій кліриків. Багато хто з прихильників, ба, навіть організаторів помісної автокефалії побоювався розбірок пошуковців предстоятельського чину. Виявилося – даремно. Українські терени не такі вже й безнадійні – є посеред нас справжні достойники, здатні взірцево розпорядитися можливостями і стратегічний всеукраїнський інтерес вивершити над власним успіхом. Навіть у історичному вимірі, коли так вабить реальна потенція, змога, шанс «записатися до літопису». Шанобливо і вдячно вклоняємося Михайлові Антоновичу Денисенку, Філарету – почесному патріарху Православної Церкви України.
Ще один висновок. Все ще справедливим залишається спостереження: ніколи не кажи ніколи. Довго нам не вірилося. Сталося.
Вадим Демиденко