Основоположні права людини з Конституції України ліквідовані.
Прокурори Офісу Генерального прокурора спільно з слідчими ГСУ Служби безпеки України зібрали достатньо доказів для повідомлення колишній прессекретарці Президента України про підозру в державній зраді та виправдовуванні збройної агресії рф проти України.
Про це повідомила пресслужба ОГП.
За даними слідства, вона використовувала свою публічність та досвід роботи у сфері державних комунікацій для поширення інформаційних наративів, вигідних державі-агресору, спрямованих на дискредитацію України та послаблення її міжнародної підтримки.
До матеріалів, на яких ґрунтується підозра, увійшли її публічні висловлювання в іноземних медіа та соціальних мережах.
Зокрема, в інтерв’ю американському журналісту Такеру Карлсону вона заявляла: «Я вірю, що Україна на межі зникнення», «Бачите, моя нація деградує».
Також стверджувала, що:
На власній сторінці у Facebook підозрювана поширювала твердження про нібито отримання вигоди від продовження війни, політичний патронат, пропаганду та переслідування інакодумців.
Ці та інші заяви активно використовували російські державні й провладні кремлю медіа у своїх пропагандистських матеріалах.
У межах розслідування проведено судові експертизи, які виявили у висловлюваннях експрессекретарки ознаки деструктивного інформаційно-психологічного впливу.
Так, за результатами проведених експертиз встановлено, що її висловлювання містять ознаки порушення основ національної безпеки в інформаційній сфері. Крім того, експерти дійшли висновку про наявність ознак деструктивного інформаційно-психологічного впливу, спрямованого на завдання шкоди державній та інформаційній безпеці України.
Згідно з висновком експертів, такий вплив здійснюється через поширення наративів і повідомлень, вигідних російській федерації, та сприяє реалізації завдань її підривної діяльності проти України в інформаційній сфері.
За версією слідства, поширення цих матеріалів мало сформувати серед міжнародної аудиторії уявлення про Україну як державу, що не заслуговує на подальшу підтримку, а про її керівництво – як перешкоду для досягнення миру.
Водночас усередині країни такі повідомлення були спрямовані на посилення зневіри та деморалізацію суспільства.
На думку сторони обвинувачення, що зазначена діяльність становила допомогу державі-агресору в проведенні підривної діяльності проти України.
Крім того, підозрюваній інкримінують виготовлення та поширення матеріалів, що містять виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, зокрема повторно.
Її дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 111, ч. 2 та ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України. Підозру повідомлено заочно відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.
Досудове розслідування здійснює Головне слідче управління Служби безпеки України.
Коли заяви про цензуру та переслідування стають частиною публічного обґрунтування підозри в державній зраді.
Офіс Генерального прокурора повідомив про підозру колишній прессекретарці Президента України в державній зраді та виправдовуванні російської агресії. Серед висловлювань, які прокуратура винесла на загальний огляд, — скарги на відсутність свободи слова, заборони, пропаганду та переслідування інакодумців.
Важко придумати переконливіший спосіб змусити суспільство замислитися, наскільки безпечно в Україні критикувати владу.
У наведеному повідомленні ОГП багато формулювань про небезпечні наративи й інформаційний вплив. Значно менше конкретики про те, як саме процитовані слова доводять умисну допомогу ворогу.
Оцінювати публічну аргументацію прокуратури можна і потрібно вже зараз.
А виглядає вона тривожно: негативно висловилася про становище в країні, її слова використали російські медіа, експерти виявили деструктивний вплив — отже, суспільству пропонують побачити тут державну зраду.
Між цими твердженнями бракує головного: переконливого пояснення, яким чином критика перетворилася на злочин.
Для інкримінованої форми державної зради за статтею 111 Кримінального кодексу потрібно довести умисне надання іноземній державі, організації або їхнім представникам допомоги в підривній діяльності проти України.
Самої різкої оцінки Зеленського для цього недостатньо.
Прокуратура повинна доводити конкретне діяння та умисел. Формула про вигідність певних слів росії цього обов’язку не скасовує.
Ворожа пропаганда здатна використати будь-яку українську проблему: корупційний скандал, провал державної політики, конфлікт із журналістами, зловживання посадовців. Якщо самого використання такої інформації російськими медіа достатньо для кримінального переслідування її автора, Зеленський отримує дивовижний інструмент: можливість визначати, про що українцям дозволено говорити.
Підхопили російські канали розслідування про розкрадання — і вже можна ставити питання про його «інформаційну шкідливість». Процитували викриття чиновника — і вже виникає спокуса перевіряти автора на «вигідні ворогу наративи».
Для корупціонерів така логіка була б подарунком. Для думаючих людей — зашморгом.
Адже будь-яке серйозне викриття може погіршити репутацію посадовця, установи чи уряду. Публікація про зловживання здатна викликати обурення громадян і запитання міжнародних партнерів. Саме тому підміна розмови про правдивість викритих фактів розмовою про шкоду іміджу Зеленського настільки небезпечна.
Окремої уваги заслуговує посилання ОГП на експертизи. Формулювання «деструктивний інформаційно-психологічний вплив» звучить грізно.
Частина перша статті 242 КПК забороняє проводити експертизу для з’ясування питань права. Стаття 94 цього ж Кодексу встановлює, що жоден доказ не має наперед визначеної сили. Отже, експертний висновок потребує перевірки й оцінки разом з іншими доказами.
Експерт може досліджувати зміст висловлювань. Його висновок не замінює судового встановлення вини.
Так само прокуратура має пояснити кваліфікацію за статтею 436-2 КК. Вона стосується виправдовування, визнання правомірною чи заперечення російської агресії та окупації, а також глорифікації визначених законом її учасників.
Із наведених цитат про заборони та свободу слова не зрозуміло, де саме міститься такий зміст. Якщо він є в інших висловлюваннях, публічне пояснення підозри мало б чітко показувати цю різницю.
Особливо небезпечно переносити цю логіку на дискусію про завершення війни. Мирний заклик до переговорів чи пошуку шляхів припинення бойових дій сам собою не доводить державної зради.
Громадянин має право запитувати про ціну рішень Зеленського, вимагати пояснення стратегії, критикувати посадовців і обговорювати можливості досягнення миру. Кримінальна відповідальність потребує встановлених законом підстав.
Вимога покарати корупціонера, критика влади чи бажання завершити війну самі собою не роблять людину державним зрадником.
Небезпека таких повідомлень виходить далеко за межі однієї підозри. Журналіст, громадський активіст або звичайний дописувач читає офіційний текст і мимоволі приміряє його на себе. Він теж говорив про заборони. Теж критикував пропаганду. Теж писав про переслідування.
Звідси — страх опинитися наступним.
Щоб змусити суспільство мовчати, не обов’язково посадити всіх критиків. Достатньо створити переконливе відчуття, що за незручні слова можна отримати підозру в державній зраді.
Саме так виникає самоцензура. Людина ще має право говорити на папері, але вже боїться ним користуватися. За таких умов свобода слова втрачає практичний зміст.
Стаття 34 Конституції України гарантує свободу думки й слова та допускає визначені законом обмеження. Це зобов’язує державу обґрунтовувати втручання в конкретне висловлювання. А стаття 62 вимагає довести вину в законному порядку й установити її обвинувальним вироком суду.
Спочатку вони прийшли за комуністами.
Я мовчав, бо не був комуністом.
Потім вони прийшли за профспілковими діячами.
Я мовчав, бо я не був профспілковим діячем.
Потім вони прийшли за мною.
І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені.
© Мартін Німеллер