про засади Коліївщини у стосунках центру з місцевим самоврядуванням
Бунт, Залізняк з Гонтою, Гуляйполе – це завжди відступ, крок цивілізації назад до печер, проміскуїтету і права вождя на першу ніч з чужою нареченою. Це здача людських плацдармів варварству. Це ейфорія від вседозволеності, коли зносить дах від можливості реалізувати оте тваринно-сокровенне, що тліло десь на периферії твоєї загніченої правилами соціалізованої свідомості. Вабить таки шанс стати відморозком! «Від» усього на світі. Горить сарай, гори і хата. Прудон з Кропоткіним відпочивають. Заграви, кров і пі-пі-пі.
Скажете, а Майдан? Сперечатися з ООН та кращими конституціями, які за замовчуванням визнають природне право суспільства на самозахист при обмеженні його суверенітету та людської гідності? Програємо, бо право на народне повстання як насильницьку форму спротиву притомними громадами (є й непритомні) розглядається еквівалентом необхідної самооборони, крайнім засобом захисту своїх прав. Себто, Коліївщина демократією визнається легальним механізмом відновлення справедливості як аксіоматичної категорії.
То що, черкаський градоначальник має рацію? І на фік послав президента, уряд і Авакова у повній відповідності із Загальною декларацією прав людини? Виходить, що так, бо й на «Прямому» черкаського міського голову, пана Анатолія Бондаренка підтримали 76 відсотків опитаного народу. Нерепрезентативно? То й що – антикарантинні бунти котяться світом.
Дозволите думку? А ви її провентилюйте. Пан черкаський гайдамака не має рації. Глибинні спонуки заклику мера Бондаренка до загальнонаціонального бунту проти зеленої недолугості (з останніх вироків блазневі: Дмитро Чекалкін на ОБОЗРЕВАТЕЛЕ) очевидні усім, крім засліпленого бидла. У первісному значенні цього терміну. «Велюри» і «Епіцентри», торгівля «сезонними рабами» з ЄС, віртуальні конкурси на очільників митниці і податкової тощо на тлі цинічного придушення малого і середнього бізнесу, полишення віч-на-віч з коронавірусом сучасних «білих піджаків»-медиків, котрих беззбройними кинули під жорна пандемії та безсовісних «подяк за витримку і терпіння» з «привітами» загрожують підвалинам.
Підпадаючи під шал справедливого бунту у повній відповідності до вимог Руссо і партії левелерів, ми разом з ненавистю до бариг і посіпак вихлюпуємо й свій більш-менш надійний громадянський оберіг – державу. Тут так – або з тебе знімуть скальп, або причешуть під одну цивілізаційну гребінку. Попри певні емоційні втрати – ти не хотів «йожика» ‒ саме в останньому випадку ти ще потопчешся на білому світі. Адже, навіть найвеличніші зеленські, як і вся решта, приходять і відходять. Доки старе Dura lex sed lex ще має якесь значення для якоїсь частини суспільства, виживемо, у противному разі колона Муравйова вже завтра буде під Крутами.
І як вам ось такий «відосик» насамкінець: помираючий під апаратом ендотрахеальної інтубації ортодоксальний правозахисник відмовляється від спасительної процедури і обмахується Конституцією, як останньою надією? Не смішно.
Соромимося свого конформізму, може, це дається взнаки вік у зоні ризику? Але пропонуємо залишатися вдома і пересидіти. Не стільки карантин, скільки придурків із зеленими бейджами. А їм доведеться врахувати гайдамацькі настрої, нікуди вони не подінуться.