Війна, ринок і схеми: з чого насправді складається тариф на електроенергію.
В Україні будь-яка розмова про ціну електроенергії дуже швидко впирається в одну моральну стіну: «які ще питання, якщо йде війна?» Це зручна формула. Настільки зручна, що нею можна пояснити майже все — від дефіциту потужностей до непрозорих рішень, від перекосів ринку до завищених очікувань постачальників. Проблема в тому, що це лише половина правди. А половина правди в енергетиці — це зазвичай повна платіжка.
Почнімо чесно: руйнування енергосистеми росією — не інформаційний фон і не політична декорація, а матеріальна причина високої ціни. За оцінкою IEA, у 2022–2023 роках Україна втратила через окупацію, руйнування або пошкодження близько половини потужностей генерації та приблизно половину великих підстанцій; до середини 2024 року країна мала лише близько третини довоєнної генерації. Reuters також писав, що Україна вже втратила половину генеруючих потужностей, мала дефіцит близько 10 ГВт, а в січні 2026 року імпорт електроенергії підскочив на 40% — до рекордних 894 ГВт·год. Це не дрібний фактор. Це частина ціни.
Тобто твердження, ніби сьогоднішня ціна електроенергії в Україні взагалі не пов’язана з війною, було б такою ж дурницею, як і віра, що трансформатор ремонтується патріотичним гаслом. Війна справді робить систему дорожчою: через втрату генерації, аварійні ремонти, резерви, імпорт, мережеві обмеження та вищі системні ризики. І саме тому критика має бути не сліпою, а точною.
Проблема в тому, що війна не вигадала український енергоринок — вона лише вдарила по системі, яка й без того була перекошеною. Energy Community оцінила виконання Україною зобов’язань у сфері electricity markets and integration лише у 53%, wholesale market — у 52%, retail market — у 43%, а regional integration — у 29%. Той самий моніторинг зафіксував, що уряд продовжив household PSO до 30 квітня 2026 року без належних консультацій, а 25 постачальників універсальних послуг і один постачальник «останньої надії» не були обрані на конкурентних засадах. Це вже не наслідок ракети. Це діагноз моделі.
Найцинічніше, що цю модель роками продавали як «соціальну». Energy Community прямо зазначає: кінцева ціна електроенергії для домогосподарств утримується на рівні 0,088 євро за кВт·год — приблизно у 3,3 раза нижче за середню по ЄС-27, а різницю компенсують державні «Енергоатом» і «Укргідроенерго»; при цьому частка домогосподарств у фінальному споживанні у 2024 році сягнула 36,2%. Простими словами: в Україні ринок давно працює не як ринок, а як політична конструкція, де одна група споживачів не бачить реальної ціни, а інша отримує рахунок з усіма нашаруваннями одразу.
Коли чиновники або лобісти говорять про «ринкову» ціну для бізнесу, вони часто замовчують головне: бізнес купує не просто електроенергію, а всю архітектуру системи. У лютому 2026 року BASE-індекс на ринку «на добу наперед» становив 9 785,72 грн за МВт·год. До нього додається тариф на передачу «Укренерго»: 713,68 грн за МВт·год у січні–березні 2026 року і 742,91 грн за МВт·год у квітні–грудні. Далі йде розподіл, який різниться драматично: наприклад, для другого класу напруги з 1 квітня 2026 року тариф «ДТЕК Київські електромережі» становить 943,46 грн за МВт·год, а «ДТЕК Донецькі електромережі» — 3 499,03 грн за МВт·год. Навіть грубий підрахунок показує, що ще до ПДВ, маржі постачальника й небалансів це дає приблизно 11,47–14,03 грн за кВт·год. Тобто український бізнес платить не за «дешевий атом», а за дешевий атом плюс мережі, спецобов’язки, борги, регуляторні рішення і весь хаос зверху.
Саме тут руйнується найпопулярніша казка: ніби високий рахунок — це просто «об’єктивна ціна війни». Ні. Це ціна війни, помножена на ціну поганого дизайну ринку. Якби система була прозорішою, конкурентнішою і передбачуванішою, війна все одно зробила б електроенергію дорожчою. Але не настільки зручною для перекладання на споживача всього, що погано працювало і до обстрілів.
Спекуляція тут не в тому, що руйнування вигадані. Руйнування реальні. Спекуляція в іншому: будь-яке непрозоре рішення легше продавити, якщо його загорнути в мову безальтернативної воєнної необхідності. 15 січня 2026 року Кабмін рекомендував НКРЕКП переглянути цінові обмеження так, щоб нічні й денні години фактично були підтягнуті до рівня вечірнього піку; після цього регулятор тимчасово ввів єдині максимальні price caps на всі години доби. Energy Community прямо вказала, що сам факт існування таких price caps лишається несумісним із європейськими правилами, а спосіб ухвалення рішення викликає питання до незалежності регулятора, передбачуваності та прозорості методології. Коли війна стає аргументом, який одночасно піднімає ціну і відбиває охоту ставити питання, це вже не просто антикризове управління. Це індульгенція.
Саме так і народжується токсична схема публічної розмови: щойно хтось питає, чому електрика така дорога, йому показують на вирви від ракет. І вирви справді є. Але вирви не пояснюють, чому ринок непрозорий. Не пояснюють, чому регуляторні рішення виглядають ситуативними. Не пояснюють, чому споживач має оплачувати не лише дефіцит, а й слабкість правил. Реальна війна стає зручною ширмою для дуже мирного за природою бардаку.
Індульгенція працює особливо добре там, де конкуренція й без того кульгає. АМКУ констатував, що український ринок електроенергії характеризується високою концентрацією та обмеженою конкуренцією, а аналіз міг свідчити про антиконкурентні практики через маніпуляції ціновими заявками й обсягами; комітет окремо припускав, що такій поведінці частково могла сприяти і бездіяльність НКРЕКП. У розслідуванні щодо Бурштинського енергоострова АМКУ повідомляв, що близько 90% електроенергії там виробляв один гравець, а частину обсягів, за даними комітету, могли навмисно виводити з ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку на дорожчий балансуючий сегмент. Це вже не воєнна стихія. Це питання ринкової влади.
Те, що маніпуляція на оптовому ринку — не вигадка і не «емоція ображеного споживача», показав і перший для Енергетичного Співтовариства кейс за REMIT. Energy Community повідомила, що НКРЕКП оштрафувала компанію ENERGIYA-1 за подання помилкових заявок на балансуючому ринку за максимально допустимими цінами 1–3 листопада 2024 року, що штучно підвищило балансуючу ціну; негативний фінансовий ефект регулятор оцінив більш ніж у 23 млн грн. Іншими словами, споживач платить не лише за дефіцит, а іноді й за чужу гру на дефіциті.
У великій енергетиці ця історія давно не зводиться лише до «помилок регулювання». За даними НАБУ, у першому епізоді справи «Роттердам+» у 2016–2017 роках ішлося про понад 19 млрд грн збитків або переплати, а у другому епізоді за 2018–2019 роки — ще про понад 20 млрд грн; сумарно слідство говорить про більш як 39 млрд грн. Саме тому будь-яка мантра про «об’єктивно неминучі» високі ціни в українській електроенергетиці має починатися з простої поправки: у нас занадто часто дорожчає не лише ресурс, а й рента навколо ресурсу.
І війна цю логіку не знищила — вона лише змінила декорації. НАБУ і САП заявляли про схему, яка завдала «Укренерго» 58,44 млн грн збитків під час воєнного стану; окремо Бюро повідомляло про майже 100 млн грн збитків «Енергоатому» через постачання обладнання радіаційного контролю за цінами, завищеними утричі. А в операції «Midas», за версією НАБУ, йшлося про злочинну організацію в енергетичному секторі, «відкати» на рівні 10–15% від контрактів «Енергоатому» та «бек-офіс», приміщення якого було пов’язане з родиною колишнього нардепа, а нині російського сенатора Андрія Деркача. Це один із найвиразніших офіційно описаних прикладів промосковського шлейфу в енергетиці: не обов’язково у формі прапора над будівлею, а у формі впливу, ренти й паразитування на державних рішеннях.
Відповідь не може бути одновимірною. росія відповідає за фізичне знищення потужностей, дефіцит, аварійність і вимушений імпорт. Але українська влада, регулятор, менеджмент держкомпаній, антимонопольний і правоохоронний блок відповідають за інше: за те, що споживачеві продають не просто наслідки війни, а ще й наслідки багаторічного перекосу правил, непрозорих рішень, слабкої конкуренції та схем, про які державні органи знають роками.
Так, московські ракети б’ють по підстанціях. Чинять серйозну шкоду інфраструктурі міст та підприємств. Але поки в рахунку за електрику сидить не лише ціна ресурсу, а зараз і його відновлення, а ще ціна управлінського безладу, «шлагбауми в 15%», рента політичного страху називати винних, ринкових перекосів і хронічної відсутності наслідків для тих, хто провалює рішення, — електрика в Україні не буде ринковою і справедливою для споживача.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»