«Земля може бути просто в бульбашці, яка випадково позбавлена радіохвиль, випромінюваних позаземним життям».
Наскільки нам відомо, люди ніколи не контактували з прибульцями з глибин космосу. І все ж, з точки зору статистики, ми не повинні бути самотніми. Як відкинутий коханець, ми відчайдушно намагалися з’ясувати, чому ніхто не дзвонив, придумуючи одне можливе виправдання за іншим.
Дослідник із лабораторії статистичної біофізики Федеральної політехнічної школи Лозанни (EPFL) у Швейцарії тепер придумав ще одне пояснення радіомовчання, натхненне скромною губкою.
«Ми шукали лише 60 років», — каже біофізик Клаудіо Грімальді. «Земля може бути просто в бульбашці, яка випадково позбавлена радіохвиль, випромінюваних позаземним життям».
Коротше кажучи, просто занадто багато місця для сканування, і, швидше за все, недостатньо інопланетних передач перетинає наш шлях. Це засновано на статистичній моделі, яка раніше використовувалася для вивчення пористих матеріалів, таких як губки, але замість пор у матеріалі вона була застосована для оцінки розподілу позаземних випромінювачів сигналу, які можуть бути або ні бути десь там, у космосі.
Меседж полягає в тому, щоб залишатися терплячими. Сканування слідів комунікацій у Всесвіті вимагає часу, зусиль і грошей, і існують дебати щодо того, чи вартий пошук позаземного розуму (SETI).
Дослідницька модель починається з припущення, що в Чумацькому Шляху в будь-який момент часу є принаймні один електромагнітний сигнал технологічного походження і що Земля перебувала в тихій бульбашці (або губчастій порі) принаймні шість десятиліть, якщо не більше.
Якщо це так, то за статистичними даними в нашій галактиці відбувається менше ніж від 1 до 5 електромагнітних випромінювань на століття. Іншими словами, вони такі ж поширені, як і наднові зірки в Чумацькому Шляху, тобто зовсім не дуже поширені. У таких оцінках, які включають ймовірність, часто є припущення, які можна масувати. Можна налаштувати фактори, щоб вони були трохи більш оптимістичними (або песимістичними), регулюючи ймовірність вловити сигнал у майбутньому.
Виходячи з найоптимістичнішого сценарію з умовами, викладеними вище, Грімальді каже, що може пройти принаймні 60 років, перш ніж ми отримаємо хіт про передачу інопланетян. У найменш оптимістичному сценарії ми очікуємо приблизно 2000 років. В обох випадках нам знадобиться радіотелескоп, спрямований у правильному напрямку.
«Можливо, нам не пощастило, оскільки ми виявили, як використовувати радіотелескопи саме тоді, коли ми перетинали частину космосу, в якій були відсутні електромагнітні сигнали від інших цивілізацій», — говорить Грімальді.
«Мені ця гіпотеза здається менш екстремальною, ніж припущення, що нас постійно бомбардують сигнали з усіх боків, але ми з якихось причин не можемо їх виявити».
Оскільки інструменти, які ми використовуємо, щоб дивитися в космос, удосконалюються, ми виявляємо все більше і більше планет, на яких можуть бути сприятливі умови для існування життя.
Однак у нас ще є багато місця для пошуку, тому моделювання так важливо, щоб визначити, де шукати. Якщо, наприклад, інопланетна цивілізація розвинулась, вона може бути згрупована навколо групи планет, а не рівномірно розподілена, як припускав аналіз у цьому дослідженні.
Ґрімальді припускає, що найкращий шлях вперед – це коменсальні дослідження: пошук сигналів у даних, зібраних телескопами, які зосереджені на інших місіях, а не використання телескопів спеціально для пошуку зв’язку з інопланетянами.
«Найкращою стратегією може бути прийняття минулого підходу спільноти SETI щодо використання даних інших астрофізичних досліджень — виявлення радіовипромінювання від інших зірок або галактик — щоб побачити, чи містять вони будь-які техносигнали, і зробити це стандартною практикою», — каже Грімальді.
Дослідження опубліковано в The Astronomical Journal.