Кредитна крапельниця для системи: як зовнішні гроші консервують корупцію.
Щоразу, коли в новинах з’являється заповітний рядок «Нам виділили черговий транш на X десятків мільярдів», інфопростір вибухає інфантильною істерикою. Політики надувають щоки, розповідаючи про небувалі дипломатичні перемоги, телемарафони крутять переможні сюжети, а втомлений обиватель полегшено видихає: «Ну, слава богу, дефолту не буде, виживемо».
Так, виживемо. Точніше, виживе апарат. А от для тих, хто реально тягне на собі економіку, створює робочі місця і планує жити в цій країні після війни, ці мільярди — не рятівне коло. Це бетонна плита, яка остаточно замуровує нас у нинішньому корупційному смітнику.
Давайте подивимося на політекономію процесу без емоцій. Зовнішні гроші — це не інвестиція в наш розвиток. Це щедра оплата за збереження статус-кво. І ось п’ять причин, чому цей транш — найгірше, що могло статися з нашими перспективами на нормальну державу.
1. ДЕРЖАВА ЗІРВАЛАСЯ З ПОВІДЦЯ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ
У будь-якій нормальній республіці (про яку ми всі так мріємо) влада є заручником громадянина. Правило просте: «Немає податків без представництва». Якщо держава починає душити бізнес — бізнес закривається або йде в тінь. Податки перестають надходити, скарбниця порожніє, чиновникам і силовикам нічим платити зарплату. Щоб вижити, апарат змушений іти на уклін до бізнесу: знижувати тиск, спрощувати правила, гарантувати суди. Це і є суспільний договір.
Що відбувається, коли до бюджету вливають десятки мільярдів зовнішніх грошей? Держава знаходить собі багатого «папіка». Залежність від внутрішнього платника податків зникає. Навіщо домовлятися з якимось власником заводу чи IT-компанії, якщо зарплати прокурорам, податківцям і міністрам усе одно оплатить Брюссель? Громадянин із грошима перестає бути для системи «акціонером-годувальником» і перетворюється на прикру перешкоду. Ми втрачаємо єдиний важіль впливу на цю машину.
2. ЗЕЛЕНЕ СВІТЛО ДЛЯ ФІСКАЛЬНОГО ТЕРОРУ
Багато хто наївно вважає, що західна макрофінансова допомога допоможе економіці дихати. На практиці логіка системи працює з точністю до навпаки.
Отримавши гарантії, що економіка не завалиться, а пенсіонери не вийдуть на голодні бунти, наш каральний і фіскальний апарат відчуває абсолютну безкарність. Можна сміливо йти «кошмарити» підприємства. Блокувати податкові накладні цілим галузям? Легко. Влаштовувати «маски-шоу» на працюючих виробництвах заради хабарів? Будь ласка.
Логіка корупціонера бездоганна: «Навіть якщо ми своїми перевірками вб’ємо цей бізнес, катастрофи не станеться. Дірку в бюджеті закриють європейським траншем». Зовнішні гроші виступають страховкою для мародерів. Вони спонсорують виживання паразитів, які тепер можуть доїти реальний сектор без страху обвалити країну.
3. СКАСУВАННЯ «ЧОРНОГО ЛЕБЕДЯ» ТА КОНСЕРВАЦІЯ БОЛОТА
Апарат, пронизаний круговою порукою, ніколи не реформує сам себе від хорошого життя. Гнилі системи змінюються тільки тоді, коли стоять на краю прірви. Якби в нашої еліти не було цього рятівного траншу, їй довелося б, скрегочучи зубами, робити те, чого вона уникала тридцять років: масово скорочувати роздуті міністерства, звільняти тисячі дармоїдів, які перекладають папери, відкривати ринки і давати свободу капіталу. У них просто не було б грошей утримувати цю армію лояльних нахлібників.
Але транш заливає монтажну піну в пробите дно нашого державного човна. Він дозволяє нічого не змінювати. М’ясорубка на фронті продовжує працювати у своєму оптимальному режимі, а в тилу десятки відомств-прокладок продовжують імітувати бурхливу діяльність за рахунок європейського платника податків. Транш консервує смітник, скасовуючи того самого «Чорного лебедя», який міг би запустити процес реального очищення через шок.
4. БОРГИ БЕРУТЬ ВОНИ, А ВІДДАВАТИ БУДЕМО МИ
Серед цих переможних реляцій чомусь губиться один незручний факт: значна частина цих грошей — це кредити. Хто їх зараз розподіляє? Ті самі люди, які сидять на потоках. Вони капіталізують ці транші через свої «великі будівництва», відкати на тендерах і фірми-одноденки. Ця еліта чудово розуміє, що її час обмежений. Її завдання — освоїти максимум прямо зараз, перевести активи в крипту або лондонську нерухомість і підготувати запасний аеродром.
А хто віддаватиме ці борги? Ті самі люди, які зараз сидять в окопах, і ті, хто під обстрілами намагається зберегти бізнес. Влада жере сьогодні, а чек принесуть нашим дітям. По суті, ми беремо кредит, щоб оплатити розкішне життя власним катам.
5. ІЛЮЗІЯ СТАБІЛЬНОСТІ, ЩО ВБИВАЄ КОНТРЕЛІТУ
Але найбільш руйнівний наслідок цих траншів — психологічний. Транші купують лояльність аполітичної більшості. Поки банкомати видають зарплати бюджетникам і пенсії, обиватель терпітиме все що завгодно. «Світло є, інтернет працює, з голоду не пухнемо — отже, можна й далі не лізти в політику».
Ця штучна стабільність працює як потужне снодійне. Вона вбиває запит на формування справжньої контреліти — тих самих «відповідальних акціонерів» зі зброєю в руках і мізками в голові, про яких ми так часто говоримо. Поки є ілюзія, що «система якось справляється», у людей немає стимулу самоорганізовуватися в структури, здатні перехопити кермо. Ми чекаємо, поки прокинеться суспільство, але західні гроші щомісяця вколюють цьому суспільству кінську дозу заспокійливого.
Час дорослішати. Ми маємо припинити радіти зовнішнім кредитам так, як підліток радіє кишеньковим грошам від багатого вітчима. Ця радість — ознака глибокої інфантильності.
Зовнішні мільярди — це не допомога нашій країні. Це система життєзабезпечення для паразита, який вчепився в горло нашій економіці. Доти, доки ми не навчимося самі оплачувати свою державу — своїми податками, своїм бізнесом, своєю кров’ю, — ми не матимемо жодного права диктувати їй свої умови.
Хочете справжню Республіку? Хочете права голосу, яке реально щось вирішує, і право на короткоствол, щоб це захистити? Тоді перестаньте плескати в долоні, коли нам кидають чергову кістку. Бо поки вони жеруть на чужі гроші, ви для них — не громадяни. Ви для них — просто статистика.