Культ лояльності: професіоналів викидають, наближених піднімають
Міша викинув із Міноборони двох останніх професійних військових — і чому я не здивований? Залишаться там лише вискочки, мутні дівчатка з безглуздими презентаціями та безумними оченятами, лобісти SAP, старі корупціонери й екзальтовані авантюристи.
Якби Мішу кинули керувати Мін'юстом — він би звільнив усіх юристів.
У МОЗі — людей із медичною освітою. Економістів — нахрін із Мінекономіки. Фінансистів — до побачення з Мінфіну. Вхопили принцип?
Тому що Мішин спосіб мислення залишається незмінним: не важливо, який ти фахівець чи в чому ти професіонал. Піхуй, у принципі.
Якщо ти чимось не вгодив або просто не подобаєшся «Божественному» — працювати ти не зможеш і не будеш. Ніяк. Навіть якщо це дуже корисно для країни. Насрать.
Особиста приязнь або неприязнь Федорова — це єдиний та остаточний критерій кадрової політики очолюваних ним держструктур. Нульова толерантність до критики. Максимальна емоційність у прийнятті державницьких рішень. Хто має нахабство казати «ні» — той відчує на собі «божественну» лють останнього з «5–6 менеджерів» Зеленського.
Як там вони кричали? «Давайте забудемо наші розбіжності та згуртуємося заради Перемоги?» Так наче? Мабуть, забули. Чи від початку дзюрили в очі?
Ось чому за часів царювання Зеленського в Україні не буде ніякого «Уряду національної єдності». Бо при найвищій владі — усі такі, як Міша, або ще гірші.
Тому що Сам Найвеличніший — він сам такий і такими ж себе оточує.
І до речі, генерал-лейтенанта Євгена Мойсюка досі дехто неофіційно асоціює з генералом Залужним. Після ідіотського звільнення Залужного Мойсюк пішов працювати в ОП. Так, до Єрмака. Який, як відомо, був Михайлу Федорову лютим ворогом. А після того пішов працювати до Міноборони — мабуть, щоб відійти від політики, але бути корисним країні під час війни. До речі, його підпільне прізвисько — «Женя-війна», ще з 2014 року.
Ну тобто шансів залишитися в МОУ у професійного військового та бойового генерала Мойсюка просто не було. Дивно, як взагалі Міша терпів його аж цілих 5 місяців.
А ще ж не забуваймо про дикий конфлікт міністра оборони Федорова з Головнокомандувачем ЗСУ Сирським — у самий розпал активних бойових дій.
І нічо, Зеленському це ок. Ні, не муляє. А шо такого?
Ще раз: публічне та відкрите ворогування між двома керівниками головних військових установ, які РАЗОМ відповідальні за оборону країни.
За наші з вами життя, інакше кажучи. Мабуть, знову «Вова не знав»?
Адвокат Єрмака під час інтерв'ю прозоро дає зрозуміти, що краще президент-корупціонер, ніж президент у відставці: мовляв, «І далі що? Хто тоді на Заході гроші проситиме?»
Але нагадаю події 12-річної давнини, якщо хто забув: у лютому 2014 року Україна раптом опинилася без Президента.
А потім почалася війна: йбнрсня у березні 2014 року захопила Крим та частину Донбасу. Були артилерійські обстріли та бомбардування. Було вбито військових і цивільних, втрачено суверенні території України. То була повноцінна війна, хоча й під фіговим листком «трактористів Донбасу».
Але факт відсутності Верховного Головнокомандувача не призвів до краху державності. Функції Президента виконував Голова Верховної Ради, який забезпечив проведення позачергових виборів Президента. І все це — під час війни.
Напевно, тоді була інша безпекова ситуація у країні, але факт залишається фактом: вибори 2014 року відбувалися в умовах фактичного, хоча й неоголошеного воєнного стану.
Тому давайте спокійно чекати, до чого ще федорови з міндічами доведуть Україну. Бо ж не можна змінювати владу під час війни, еге ж?
Головнокомандувача ЗСУ — можна. Міністра оборони — без проблем. Голову СБУ — як два пальці. Генпрокурора, весь склад Кабміну та Прем'єр-міністра — легко. Усіх можна. А от Президента — ніяк не можна. А то буде «крах державності».
Л — «логіка».
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»