Пил із поверхні Червоної планети прямо впливає на забарвлення сходу і заходу Сонця. Науковців досі спантеличує цей феномен.
Коли ми дивимося на Землю та Марс, здається, що кожна із цих планет обрала собі основну колірну схему та дотримується її. Земля — типова блідо-блакитна крапка у Всесвіті, на відміну від напозір жовто-червоного Марса.
Але ця схема перевертається із ніг на голову, коли ми говоримо про сонячні світанки. Яскраві червоні земні сходи й заходи зірки контрастують із блідо-сапфіровими марсіанськими. В основі такої різної палітри лежать одні й самі наукові принципи.
Сонячні світанки на Марсі блакитні приблизно з тієї ж причини, через яку наше небо блакитне, а заходи сонця червоні. Вся справа у розсіянні сонячного світла на молекули, що становлять основу нашої атмосфери.
Світло від зірки, що здається білим, складається із безлічі хвиль різної довжини, які ми сприймаємо за різні кольори, а молекули та частинки пилу взаємодіють лише з певними довжинами хвиль. Розсіюючи певні ділянки світлового діапазону, ці частинки якраз і створюють той колір, який постає перед нашими очима.
Атмосфера Марса сильно відрізняється від земної як за складом, так і за щільністю. Марсіанська атмосфера дуже розріджена, її тиск еквівалентний приблизно 1% земного, а для того, щоби відчути такий низький тиск на Землі, нам необхідно піднятися на висоту у понад 30 км.
В атмосфері Марса також відсутні азот і кисень. Навпаки, вона складається із вуглекислого газу та містить велику кількість пилу. Цей дрібний пил має тенденцію розсіювати червоне світло, тому небо здається червонуватим, пропускаючи синє світло.
На Землі все відбувається навпаки: синє світло, відбиваючись від молекул повітря, надає нашому небові характерного відтінку, а під час заходу сонця і світанку переважають довші хвилі. Коли ж Сонце знаходиться низько над горизонтом, світлу доводиться долати більшу відстань в атмосфері, тому воно сильніше розсіюється.
Те, що залишається, є той колір, який ми бачимо. На Землі ми милуємося ширшою палітрою червоного кольору, що посилюється попелом від вулканів та пилом від пожеж, а на Марсі бачимо холодний блакитний відтінок.
Космічні апарати NASA — Perseverance, Curiosity, Spirit, Opportunity, InSight — стали свідками незвичайного блакитного заходу сонця на Червоній планеті. І це добре, враховуючи, що Марс і Земля — одні із небагатьох місць у Всесвіті, де ми можемо спостерігати зміну кольору атмосфери у сутінках та на світанку.
На багатьох інших планетах Сонячної системи немає достатньо щільної атмосфери, щоби викликати такий ефект, або вона настільки щільна, що хмари не дозволяють нічого побачити. Скажімо, на Венері тиск, температура та кислотні хмари вбили б нас задовго до заходу Сонця.
Таким чином, якщо ми любимо гарний схід і захід сонця, у нас є тільки два місця, де ми можемо вибрати гарантоване видовище. Залишається тільки вирішити який саме ракурс і колір більше до душі — марсіанський синьо-червоний або ж земний червоно-синій.