Війна – це завжди біль, людські втрати, страх і обмеження. Але навіть до такої надзвичайної ситуації призвичаюються.
На початку повномасштабного вторгнення більшість із нас навіть уявити не могли, що можна відчувати радість і вести відносно звичайний спосіб життя в умовах воєнного стану. Однак минали місяці, і що ж ми маємо зараз?
На лінії фронту все ще точаться запеклі бої, а ворог чи не щодня обстрілює наші міста. Гинуть люди, втім це вже не викликає такого паралізуючого шоку, як цьогоріч у лютому чи березні.
Невже ми стали черствими, чи це нормально? Невже ми стали поганими людьми, бо дозволяємо собі просто жити й займатися своїми справами, коли у країні триває війна?..
Людська психіка вкрай адаптивна і здатна пристосовуватися до багатьох умов – від цього залежить наше виживання. Тому, коли градус напруги стає занадто великим, вона говорить нам "годі!".
А затим починає будувати бар'єр. Це такий її природний стан – обмежити деструктивні для людини емоції, особливо агресивні та негативні.
Пристосування до нових умов дозволяє нам залишатись ефективними, працювати та займатися побутом, навіть відпочивати й радіти в умовах війни. І це не привід для засудження та докорів сумління.
Щоби витримувати травмувальний досвід на довгій дистанції, потрібно робити перерви. Втім процес нормалізації війни має й іншу сторону – небезпечну для нашого ментального та фізичного здоров'я, а це, зокрема:
Автор – Галина Волошина, фаховий психолог-практик