На відміну від медицини, у цій площині немає великої кількості наукової інформації, на яку можна було б спиратися із 100%-ми вірогідністю.
Напевно, у зв'язку з величезною кількістю повсюдного скептицизму щодо екстрасенсорики, доволі складно розглянути, що за цими здібностями взагалі стоїть якась наука й академічні знання.
Під шквальним вогнем критики перебувають усі: медіуми, телепати, лозохідці та інші, хто намагається розширити межі своїх екстрасенсорних здібностей, – бо люди багато чого не знають, і це стало великою проблемою.
Змальована ситуація відчинила двері для всіляких спекуляцій та шахраїв, які стверджували, що саме вони розуміють Істину.
За десятиліття до тепер було написано безліч книг, які пропонують чиїсь версії того, що таке реальність, і ці версії варіюються від повного заперечення існування будь-яких екстрасенсорних здібностей до розгляду їх як дару Божого або диявольського промислу.
Проблема всіх цих сумбурних теорій у цьому, що вони мають ніякої пояснювальної сили (це здатність теорії повно і точно описувати власний об'єкт).
Такі теорії нічого не говорять про те, як діють екстрасенсорні здібності та чому; вони марні для подальшого їх розвитку, тому що у них немає бази знань, на яку можна було б спиратися.
Парапсихологи, тобто, ті особи, які проводять наукові експерименти та публікують статті у спеціалізованих виданнях, ретельно накопичуючи знання, за минулі роки багато чого дізналися про екстрасенсорні здібності.
Їхні теорії засновані на солідному багажі, здобутого у результаті досліджень та опублікованих експериментах, а найпопулярніша теорія серед парапсихологів (теорія з найбільшою пояснювальною силою) полягає у тому, що екстрасенсорні здібності в основі є здібностями нашої підсвідомості.
Підсвідомість працює з усіма нашими психічними процесами, і вона завжди "увімкнена", відтак ми отримуємо доступ до цієї психічної інформації, звертаючись до підсвідомості.
Тож, аби дістатися до неї, ми повинні заглянути у глибші куточки нашої особистості, які зазвичай не усвідомлюємо і про які не здогадуємось, – це нелегко зробити насправді.
Щобільше, це може випустити назовні приховані страхи та таємні спогади, які також перебувають у нас у підсвідомості.
Теорія припускає, що для досягнення повсякденних цілей ми використовуємо звичайні органи почуттів, і тільки коли потрапляємо у двозначну ситуацію, яку неможливо вирішити за допомогою звичних органів почуттів, включаються наші екстрасенсорні здібності.
Тому, якщо ми намагаємося досягти чогось екстраординарного за допомогою звичних органів чуття, ми навряд чи виявимо в собі екстрасенсорні здібності.
На підставі деяких досліджень можна припустити, що екстрасенсорні здібності мають тенденцію посилюватись у залежності від наших потреб, і підсвідомість якимось чином знає, що робити.
Чим більше ви потребуєте своїх екстрасенсорних здібностей, у поєднанні з усвідомленням того, що по-іншому ви не отримаєте бажаного результату, – тим більша ймовірність того, що отримаєте доступ до них.
Можна також припустити, що екстрасенсорні здібності, як правило, ґрунтуються на емоціях (це безпосередньо пов'язано з потребою), а читання емоційного стану інших людей, навіть коли вони не є поруч фізично, – це те, на що "налаштовані" наші екстрасенсорні здібності, особливо, коли люди навмисно приховують свої емоції.
То як це пояснюється? – Для початку, це відповідь на питання: «Чому ми не використовуємо екстрасенсорні здібності постійно?», – адже наші звичайні почуття можуть і чудово справляються у нашому повсякденному житті.
Але здатність людини постійно відчувати двозначність навколишньої реальності впливатиме на її психічне функціонування, оскільки люди, які можуть дозволити собі перестати думати, перестати намагатися щось усвідомити, і просто розслабитися, залишивши все як є, у психічному плані краще почуватимуться, ніж ті, хто продовжує працювати щосили й ніколи не здається.
Це дуже схоже на творчий процес, тому люди, які краще справляються з творчими завданнями та цілісним мисленням, краще справлятимуться з психічними завданнями (які вимагають входження у відкритий, сприйнятливий стан розуму), порівняно з тими, хто досягає успіху в лінійному мисленні; неважко зрозуміти, що останнє більш менш описує скептиків.
Скептикам, які пишаються своїм лінійним мисленням, як з'ясувалося, не вистачає якостей, котрі б допомогли їм добре розбиратися в екстрасенсорних здібностях.
Відсутність здатності входити у стан сприйнятливості означає, що вони, швидше за все, є хорошими цілісними мислителями, а це пояснює, чому їм важко встановити причинно-наслідкові зв'язки, необхідні розуміння екстрасенсорних здібностей.
Інший аспект полягає у тому, що чим лінійнішим є наше мислення, тим важче нам змінити свою думку і цілком очікувано, що екстрасенси, схильні до цілісного мислення, виявляють творчі здібності в інших галузях та здатні до спокійного самоаналізу.
Вищевикладена теорія відповідає спостережуваному об'єкту і пояснює його, ба навіть дає напрямки для появи майбутніх знань, а екстрасенсорний процес складно описати, оскільки він відбувається виключно у свідомості людини, де її не може безпосередньо спостерігати ніхто інший.
Екстрасенсорну інформацію, через спосіб її отримання, важко відрізнити від власних думок, адже, щоби розібратися у міркуваннях, людина повинна спочатку мати сильне внутрішні усвідомлення, аби знати, як виглядають ці її власні думки, й уже на основі цього визначити, як – виглядає і відчувається екстрасенсорна інформація.
Все це має відбуватися без надмірних зусиль, які можуть порушити процес, і це тонкий баланс, який потребує дисципліни, гарної інтелектуальної свідомості та сильних навичок цілісного мислення.
Не кожна людина здатна на це, а тому, коли дослідники проводять тести на екстрасенсорні здібності, – повинні очікувати, що деякі люди будуть справлятися набагато краще, за інших.
Говорячи науковою мовою, вони не очікують побачити однорідні результати, і це було підтверджено науковими результатами, а найбільш відомим у цій галузі – є експеримент Ґанцфельда.
Хоча офіційною наукою він не визнається і вважається псевдонауковим методом, що використовується у парапсихології для перевірки людей на екстрасенсорне сприйняття.
Експерименти Ґанцфельда – одні з останніх у парапсихології з тестування телепатії, але, як заявляють скептики, послідовного незалежного відтворення експериментів Ґанцфельда досягти не вдалося.
І, нарешті, ми переходимо до питання про механізм: а як це працює? І це страшенно хороше, надто цікавезне питання.
Екстрасенсорні здібності не залежать від надсилання або отримання будь-яких сигналів; усі форми електромагнітних хвиль також виключені.
Щоби зрозуміти, що це таке взагалі, потрібно поглянути на реальність інакше, і тут на допомогу приходить квантова фізика, бо це питання ставить нас у центр усіх наукових дебатів поточної доби:
Але вони явно можливі, тому цей останній варіант не відповідає доказам, і ми можемо сміливо відкинути його, таким чином, прийшовши до висновку, що Всесвіт подібний до гігантського розуму, а свідомість, отже, є основою Всесвіту.
Свідомість формує нашу реальність, а не навпаки й квантова фізика це підтверджує, бо час і простір є абсолютними величинами; вони абсолютно співвідносні один з одним (час вимірюється відстанню, а без часу ви знаходитесь скрізь одночасно і відстані не існує).
Ось чому і був придуманий термін "простір-час": якщо свідомість є основою реальності, а для цього є вагомі аргументи, то розум має здатність виходити за межі цього аспекту реальності.
Думки не переміщаються від однієї людини до іншої, тому що їхня свідомість ніколи не була окремою, але за допомогою телепатії ми лише зміцнюємо певні зв'язки та доводимо їх до свідомості через наш власний намір.
Теорема про нерівність Белла стверджує, що квантова механіка працює тільки в тому випадку, якщо всесвіт заплутаний, і багато людей втрачають на увазі наслідки та діють так, ніби заплутаність була просто ще однією особливістю квантової механіки, замість того, щоби зрозуміти, – вона показує нам щось фундаментальне про реальність.
Простір і час мають бути створені якоюсь фундаментальнішою реальністю, вони не можуть бути фундаментальними, адже, якщо фотони можуть заплутуватися і поводитися так, начебто простору та часу не існує, то з простором і часом можна поводитися так, начебто їх не існує.
Ось чому екстрасенсорні здібності діють так, ніби вони не залежать від часу та простору, тому що так воно і є; це здається моторошним, дивним і суперечливим фізиці, тільки, якщо ви застрягли у ньютонівському матеріалістичному погляді на світ.
Якщо ви розумієте дію квантової фізики та розглядаєте свідомість як основу реальності, екстрасенсорні здібності не тільки можливі, а й передбачувані.