Шикарна стаття письменника Ніла Геймана про природу і користь читання.
Це не просто туманне міркування, а дуже зрозумілий і послідовний доказ, здавалося б, очевидних речей.
Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці. Свого роду декларація інтересів.
Отже, я збираюся поговорити з вами про читання і про те, що читання художньої літератури та читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.
І я очевидно дуже сильно упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Вже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі та записуючи їх. Безсумнівно я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки та бібліотекарі існували й сприяли любові до читання та існуванню місць, де можна читати. Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач.
Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в'язниць - це індустрія, котра стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія повинна планувати своє майбутнє зростання - скільки камер їм знадобиться? Яка буде кількість ув'язнених через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуваннях, який відсоток 10 і 11-річних не може читати. І, звичайно, не може читати для свого задоволення.
В цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами помітно. Я думаю, що найпростіші з цих зв'язків відбуваються з очевидного:
Освічені люди читають художню літературу.
У художньої літератури є два призначення:
Емпатія - це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє не поводитися як самозакохані одинаки.
Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світові не обов'язково бути саме таким. Все може змінитися.
Література може показати вам інший світ. Вона може віднести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши інші світи, як ті, хто скуштував чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення - це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати та покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими.
Надійний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання - це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.
Бібліотеки - це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація неоціненна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів браку інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось вартувало. Коли саджати урожай, де знайти речі, карти, історії та розповіді - це те, що завжди цінувалося за столом і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіти нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.
В останні роки ми відійшли від браку інформації та підійшли до перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п'яти ексабайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.
Книги - це спосіб спілкуватися з мертвими. Це спосіб вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило типи знань, які можна розвивати, а не постійно запам'ятовувати. Є казки, які старше багатьох країн, казки, які пережили культури, в яких їх вперше розповіли.
Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.
Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені в сторону.
Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.
Письменники - особливо дитячі письменники - мають зобов'язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували, розуміти, що істина - це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.
Зрештою, література - це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони самі захотіли перевернути наступну сторінку. Один з кращих засобів для тих, хто читає з неохотою - це історія, від якої вони не можуть відірватися.
Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горлянки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв'яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.
Всі ми - дорослі й діти, письменники й читачі - повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент придумано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось придумують.
Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали та спотворили.
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання та уяви.
Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти й розуміти.
Автор: Neil Gaiman