Після революції борців з корупцією і беззаконням на місцях стало більше. Та на цьому хороші новини закінчуються.
Я часто буваю у відрядженнях у різних українських містах і щоразу, висвітлюючи тему про ситуацію в регіонах, мене приємно дивують деякі місцеві активісти, волонтери, журналісти, та нові обличчя, які на хвилі Майдану потрапили у владу в своїх містах. Бо вони працюють зовсім в інших, складніших умовах, ніж їхні колеги у Києві. Після Революції Гідності борців із корупцією та беззаконням на місцях, чи просто тих, хто публічно називає речі своїми іменами, побільшало. Та на цьому хороші новини закінчуються.
Зазвичай ситуація виглядає так. Є якийсь впливовий місцевий олігарх, чиновник чи депутат, який вважає себе королем області чи міста. Він вміє домовлятися з усіма (новими і старими елітами) про сфери впливу, хто і що контролює та який департамент очолює. Має хороші та конструктивні стосунки з місцевою прокуратурою, поліцією, хоча саме вони мали би розслідувати діяльність таких царьків. Є ще зовсім поганий варіант, коли ці впевненні у своїй безкарності люди працюють у правоохоронних органах.
І в принципі у цих царьків все чудово, і до міських рад вони знаходять підходи, та час від часу їм псують нерви і настрій громадські активісти, журналісти чи люди з активною проукраїнською позицією. Вони щось розслідують, з’ясовують, проводять акції протесту.
Найгірше, що багатьом мешканцям регіону байдуже, яку інформацію знаходять ці люди. Вони все ще становлять виключення із загальноприйнятих правил. А у Києві їхні прізвища тим більше маловідомі. Проте на регіональному рівні бандити добре знають, де вони живуть, коли йдуть на роботу і повертаються додому. Це небезпечно – маємо цьому вже дуже багато підтверджень.
Так, вранці 31-го липня у Херсоні невідомий чоловік облив сірчаною кислотою Катерину Гандзюк, керуючу справами виконавчого комітету в Херсонській міській раді.
Приклад Катерини Гандзюк мав би надихати багатьох. Це нове обличчя в херсонській політиці. Вона не лише відомий активіст, але й людина, яка не побоялася відповідальності, пішла працювати у владу, і попри це, не мовчала про ситуацію в Херсоні, зокрема, у правоохоронних органах. Її критика завжди гостра, безкомпромісна і емоційна.
Катерина Гандзюк публічно звинувачувала у корупції начальника управління захисту економіки Нацполіції у Херсонській області Артема Антощука. Боролася з проросійськими організаціями і розповідала про усілякі корупційні зловживання, часто не добираючи цензурних слів.
Це, звісно, підстава для оптимізму, якби на Катерину не напав невідомий злочинець біля під’їзду. І замовники цього нападу частково досягли своєї мети. Навряд чи вони залякали активістку, але зараз вона фізично не в змозі працювати і щось викривати, бо знаходиться у лікарні з опіками. Її перевезли з херсонської реанімації до київської. Спочатку злочин кваліфікували як хуліганство, та після розголосу у соціальних мережах і медіа правоохоронці перекваліфікували напад на замах на вбивство.
У червні, знову ж таки у Херсоні, невідомі скоїли напад на Сергія Нікітенка, журналіста видання Мост та активіста руху Чесно. А в Одесі у цей самий місяць напали з ножем на Віталія Устименка, активіста Автомайдану та члена Ради громадського контролю НАБУ. У Харківській області у червні знайшли мертвим активіста, який боровся з корупцією. Поліція повідомила про його самогубство. Місцеві мешканці у цю версію не вірять. І це тільки події одного місяця.
Серед останніх прикладів – київський. Віталія Шабуніна з Центру протидії корупції нещодавно облили зеленкою біля будівлі САП.
А в день нападу на Катерину Гандзюк у Бердянську застрелили ветерана АТО і громадського активіста Віталія Олешка. Виконавців вбивства швидко затримала поліція.
Звісно, кожен випадок нападу на активіста – це окрема історія. Замовники, скоріш за все, у кожному регіоні різні, мотиви, можливо, також. Але складається враження, що цих нападів усе більшає, тому що зловмисники відчувають загальну атмосферу в країні – так можна, це просто і за це нічого не буде. Облив зеленкою, ну і що. Підрізав ножем, отримав гроші та пішов додому. Київ не втручається. З місцевими царьками простіше домовлятися про співпрацю на виборах.
Ці акти залякування місцевих активістів можна зупинити тільки, якщо по кожному випадку буде проведене ретельне розслідування. І коли виконавці та замовники отримають справедливе покарання. Люди, які боряться із корупцією у регіонах і викривають місцеві мафії, заслуговують не тільки на повагу, але й безпеку.
Крістіна Бердинських, журналіст