XX століття змінило не лише вигляд політичної мапи світу, ідеологічне сприйняття реальності мільйонами людей, а й історію попередніх періодів.
Радянський союз і Рейх почали з'ясовувати стосунки за сфери впливу, території та ресурси. До списку важливих питань підпали і питання історичного спадку.
Одним із таких став феномен германської спадщини Східної Європи, а зокрема готського королівства Германаріха на території сучасних України, Молдови та Румунії.
–Німеччина і Союз мали велику кількість майже полярних версій історичного розвитку народів Східної Європи. Пояснити це дуже просто. Дві великих і потужних сили готувалися до зіткнення, що, схоже, було неминучим, і, подібно претендентам на престол, намагались узаконити свої претензії на ту чи іншу територію якимись давніми угодами, що діяли сотню років тому, або ж, як у випадку з готами – роллю германських племен в етногенезі і подальшому державотворенні і суспільній організації слов'янського (трохи пізніше) населення, – розповідає історик та археолог Михайло Лівіцький.
Загальновідомим залишається той факт, що на теренах сучасних України, Румунії та Молдови, приблизно з ІІ ст. н.е. починається розселення готських племен, які через досі невідомі науці причини покидають свій рідний Готланд (нині Швеція) і деякі регіони Балтії, починають просуватися через Мазовію та Підляшшя (Польща) на територію України (до Волині), і далі спускаються по Дніпрові до Причорномор'я.
– Цей період збігається з появою так званої Черняхівської культури, яка хоч і є за своїм характером багатоетнічною (до неї входять сарматські, дакійські, слов'янські елементи), але має чіткий відтиск готського господарювання в цей період, – пояснює Лівіцький.
– Безсумнівно, готи є германським племенем, яке з невідомих для істориків причин пройшло довгий шлях від берегів Скандинавії і Балтії на територію сучасної України. Також я не маю жодних сумнівів у тому, що знайшовши тут чималі, пронизані річковою сіткою території (які дуже добре підходили для землеробства), вони почали експансію, і з часом підкорили всі місцеві негерманські племена, ставши верхівкою такого собі поліетнічного, міжплемінного об'єднання під назвою Черняхівська культура. Це можна порівняти зі скандинавською чи балтійською верхівкою в Київській Русі (норманістський погляд), хоча таке питання досить спірне, – додає Лівіцький.
У дослідженнях появи германських племен на території України ми звертаємось до античних джерел, а саме до сучасника самих готів, римського історика Іордана у його "Гетиці".
– У пошуках зручних областей і місць, що могли підійти для поселення, вони зі своїми вождями прийшли до Скіфії, яка їхньою мовою називалась Ойум. Готський вождь Філімер, вражений великим багатством тих країв, перекинув туди половину війська, після чого, як розповідають, міст, що був побудований через річку, зруйнувався, так що ніхто не зміг ні перейти далі, ні повернутись назад. Та ж частина готів, яка була при самому Філімері, опинилась, розповідають, переміщеною в Ойум, і заволоділа бажаною землею. В ті ж дні, без зволікань підступають вони до племені спадів, і розв'язавши бій, перемагають останніх. Звідси, уже як завойовники рухаються вони до кордонів Скіфії, що омивається Понтійським (Чорним) морем, – йдеться у "Гетиці".
Офіційна історіографія підтверджує факт вторгнення германських племен на територію України і їх подальше розселення, проте будучи наступницею радянської історичної науки, дещо нівелює вплив цих подій на етногенез і культуру місцевого населення. Так, наприклад, дослідження вітчизняних антропологів Манжелія і Вовнянка, що розкопували захоронення Черняхівської культури поблизу Києва, підтверджують наявнісь черепів з будовою, яка може бути притаманною лише представникам германської групи.
– Сам Ойум, зазвичай, локалізують на території сучасного Полісся, або ж Середньої Наддніпрянщини, де за Іорданом готи заснують столицю Данапстатдір (місто на Данпі, тобто на Дніпрі). Проте, поки це залишається лише напівлегендою. Особисто мене більше цікавить саме королівство Германаріха і спекуляції ним з боку радянської та німецької історіографій, –додає археолог.
Продовження читайте у наступній статті.
Олександр Гуцул