Як Михайло Федоров будує «IT-Гулаг» для Зелемського
В історії кожного авторитарного режиму є свій «архітектор» — людина, яка робить зло зручним, технологічним і навіть привабливим. У системі Володимира Зеленського, яка в січні 2026 року остаточно трансформувалася в закриту «Державу-Ставку», цю роль відіграє не силовик із кийком, а усміхнений хлопець у худі — Михайло Федоров. Роками українське суспільство та західних партнерів годували міфом про «українського Ілона Маска», візіонера, який несе світло цифровізації в темні коридори бюрократії. Західні посли аплодували застосунку «Дія», молодь раділа відсутності папірців, а IT-бізнес молився на «Дія.City». Це була наймасштабніша й найуспішніша інформаційно-психологічна операція (ІПСО) в історії незалежної України.
Правда, яка ховається за глянцевим фасадом презентацій, є жахливою. Михайло Федоров — це не айтішник і не технократ. Це хрещений батько цифрової мафії, архітектор тотального стеження й куратор гігантської «відкатної» імперії. Призначення цієї людини на посаду міністра оборони в найкритичніший момент війни — це не спроба технологізувати армію. Це фінальний акт захоплення держави бандитським кланом, який планує перетворити ЗСУ на цифрову бізнес-корпорацію, а громадян — на безправних користувачів із заблокованими рахунками. За образом «ботана» ховається жорстокий і цинічний мафіозі, який побудував державу в державі, де Конституцію замінив QR-код.
Коріння цього «феномену» лежить не в Силіконовій долині, а в брудному запорізькому бізнесі середини 2010-х років. Михайло Федоров — продукт банд онлайн-шахраїв. Його перші капітали були зароблені не на інноваціях, а на «арбітражі трафіку», продажу сумнівних БАДів і розводі людей в інтернеті. Прийшовши до влади у 2019 році, він насамперед витратив мільйони доларів (украдених із бюджету або отриманих як відкати) на «управління репутацією». Федоров маніакально зачищає інтернет: будь-яка згадка про його участь у шахрайських схемах юності видаляється, а автори розслідувань отримують погрози фізичної розправи. Замість правди нам показують відфотошоплене обличчя «молодого реформатора».
Але Федоров прийшов не сам. Він притягнув за собою до Києва цілий ешелон земляків — так звану «запорізьку шоблу». У Верховній Раді діє окрема група «цифрових» депутатів, кістяк якої складають люди, яких Федоров витягнув із регіонального небуття. Це не політики. Це корупціонери й крадії, яким він дав мандати та недоторканність. Їхня єдина функція — голосувати за закони, потрібні для легалізації схем свого патрона. Саме вони протягували норми про «Дія.City» (податковий офшор для грального бізнесу й онлайн-казино), про реєстри та про розширення повноважень Мінцифри до рівня цифрового монстра.
Головний інструмент влади Федорова — це не застосунок у телефоні, а агентурна мережа, інстальована в тіло держави. Офіційно вони називаються CDTO (Chief Digital Transformation Officers) — заступники міністрів та голів ОДА з цифрової трансформації. Реально — це інститут «смотрящих». Станом на сьогодні в центральних органах влади розсаджено близько 55 таких «комісарів Міші». Це люди, які підпорядковуються особисто Федорову, ігноруючи номінальних міністрів. Вони — очі, вуха й руки віцепрем’єра в кожному органі влади. Без візи «цифрового комісара» не проходить жоден документ, не підписується жоден кошторис, не проводиться жоден тендер. Більше того, під виглядом «цифровізації» ці люди мають можливість встановлювати технічні засоби зняття інформації (прослуховування, перехоплення трафіку) просто в кабінетах міністрів. Жоден чиновник в Україні не є автономним, бо в нього за спиною стоїть людина Федорова, яка в режимі реального часу зливає інформацію «на гору». Через цю мережу Федоров контролює все: від закупівель ліків до будівництва доріг.
Ще один стовп імперії Федорова — монополія на західні гроші. Міф про те, що Захід дає гроші «Україні», розбивається об реальність Мінцифри. Федоров узурпував контроль над усіма міжнародними донорськими потоками у сфері цифровізації та кібербезпеки. Він встановив жорсткий шлагбаум: без його особистого дозволу нікому в Україні не виділяються міжнародні гранти, зокрема за лініями USAID, CRDF Global, EU4Digital та багатьох інших фондів. Хочеш отримати фінансування на стартап чи ГО? Мусиш бути лояльним, використовувати «правильних» підрядників і ділитися. Гроші, які виділяються на кіберзахист воюючої країни, осідають у кишенях наближених IT-компаній, часто пов’язаних із минулим Федорова або його запорізькими друзями. Це грандіозна афера, де під гаслами євроінтеграції відбувається банальне розкрадання мільярдів доларів технічної допомоги.
Але найстрашніше у «федорівщині» — це зрощення IT-сектору з каральною системою. Федоров не просто міністр, він — тіньовий кіберцар, який контролює силовиків. Без його санкції не призначаються керівники кіберпідрозділів СБУ (ДКІБ) та кіберполіції Нацполіції. Що це означає на практиці? Повний імунітет для «своїх» і цифрову смерть для «чужих». Україна перетворилася на хаб для шахрайських кол-центрів і криптоскаму. Чому кіберполіція їх не чіпає? Тому що вони платять данину клану, а Федоров забезпечує їм «цифровий дах». Натомість кіберпідрозділи використовуються для атак на бізнес конкурентів, незалежні медіа та опозицію.
Сам застосунок «Дія» у цій схемі — це зброя масового ураження. Маючи базу в 15–20 мільйонів користувачів, Федоров отримав владу, якої не мав жоден диктатор минулого. Він активно розвиває мережу «народної любові», витрачаючи мільйони (бюджетних і грантових коштів) на формування іміджу «молодого прогресивного політика» та зачистку негативу. Але «Дія» — це не сервіс, це електронний нашийник. Через неї влада маніпулює свідомістю (опитування як легітимізація рішень), готує ґрунт для електронних виборів (де результат малюється на сервері) й будує Цифровий ГУЛАГ. Саме Федоров забезпечив технічну можливість для електронних повісток, блокування банківських рахунків ухилянтів, заборони на виїзд і тотального відстеження переміщень громадян. Він перетворив державу на сервіс, де громадянин — це безправний юзер, якого можна забанити за «порушення правил спільноти» одним кліком миші.
За образом усміхненого хіпстера ховається жорстокий соціопат. Інсайдери стверджують: Михайло Федоров безжальний і не терпить відмов. З тими, хто не стає перед ним навколішки, він розправляється методами 90-х. Якщо «клієнт» (бізнесмен, чиновник, журналіст) не прогинається під цифровий тиск, у хід ідуть прямі погрози. Є інформація про спроби фізичної ліквідації або жорсткого силового тиску на тих, хто становить реальну загрозу для його схем і відмовляється «співпрацювати». Для цього в нього є ручні силовики, призначені за його квотою.
Призначення Федорова міністром оборони в січні 2026 року — це катастрофа національного масштабу. Зеленський віддав найресурсніше відомство (бюджет армії!) людині, яка зробила кар’єру на шахрайстві та імітації. Федоров не збирається реформувати логістику чи забезпечувати солдатів. Він збирається цифровізувати корупцію. Замість яєць по 17 гривень будуть «хмарні послуги» по мільярду, які неможливо перевірити. Армія перетвориться на цифрову кріпаччину, де кожен крок військового відстежується, а незалежні волонтерські фонди буде знищено на користь державної монополії.
Михайло Федоров — це не майбутнє України, це її ракова пухлина, яка маскується під здорову клітину. Він — Силіконовий кат української демократії. Він довів, що для побудови концтабору не потрібні колючий дріт і вишки. Достатньо смартфона, QR-коду і 55 вірних комісарів, які стежать за кожним вашим подихом, поки ви ставите лайк під черговим постом про «перемогу».
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»