Країною керує небезпечний псих.
Санкціями на свого «колишнього» Зеленський остаточно показав, що він не в адекваті. Як писав Митець: «…ось він і &бонувся, бідолашний».
Ці «санкції» буквально означають, що скажений цар може накласти їх на кого завгодно — абсолютно без будь-яких законних підстав. Лише тому, що ти йому не подобаєшся. Написав щось у «Фейсбуці» неприємне для Найвеличнішого Лідера — ось тобі санкції. А вся його корупційна обслуга, навіть чітко усвідомлюючи абсурдність отриманих наказів, просто їх виконує, не думаючи про наслідки.
Ще раз: геть неадекватний чувак керує армією, поліцією, СБУ, оборонкою, Кабінетом Міністрів, частково — парламентом. І пох йому на закони. Пох на справедливість. На права людини. Пох навіть на логіку.
Єдиний його мотив — «А шо ви мені зробите?»
І тому він продовжує робити будь-яку невмєняєму дічь абсолютно безкарно.
«Картонковий майдан» ненадовго вивів його з цього божественного стану кататонічного ступору, але вистачило ненадовго — тому що згодом він увірував, що переміг протестні настрої, відправивши молодь віком 18–22 років за кордон.
Але зараз різко актуалізується проблема можливої психічної осудності пацієнта. Бо пацієнт уже не відрізняє свої хворобливі емоційно зафарбовані «хотілки» від тих функцій, виконання яких покладене на нього народом України.
Не усвідомлює, що не можна робити лише те, що хочеться, ігноруючи закони, логіку та критичне мислення. У власну «божественність» увірували вже навіть підлеглі Зеленського, наприклад, Михайло Федоров.
Маленьких дітей навчають, де проходять кордони дозволеного, — покаранням або погрозою покарання. Діти та тварини розуміють ці кордони, лише «обпікшись» — ну так це працює.
Дорослі ж чоловіки мали б свідомо розуміти, що можна, а чого не можна робити в сучасному суспільстві, еге ж? Але виходить, що ні.
Дорослим чоловікам теж треба «бити по руках». Попри те, що вони пищать: «Ви не можете, у нас війна». Чомусь та сама війна не заважає зеленським із міндічами «красти так, наче завтра не настане» (с). А проти викривачів вигадувати кримінальні провадження. Для особливо неприємних і тих, хто перебуває за межами досяжності татарівської системи кривосуддя, — вводити «санкції».
І, до речі, я трохи не розумію: а які реальні ризики відставки Зеленського?
Армії буде від цього лише краще — не буде дебільно-політичного втручання у військову діяльність. Отих Ставок, які взагалі незрозуміло для чого проводяться.
Давати вказівки голові СБУ має той, хто його туди призначив, — тобто парламент.
МЗС лише з полегшенням видихне, коли припиняться хаотичні вибрики з Офісу.
Ну тобто без неадеквата на Банковій усі державні інституції лише виграють.
Так, їх потрібно координувати між собою.
Але ж у нас досі парламентсько-президентська республіка, чи не так? То чому б парламенту не повернути собі реальну владу?
Оголосити імпічмент та передати владу спікеру ВРУ. Перед тим обрати іншого спікера, більш відповідного умовам воєнного стану.
Парламент — єдине, що дійсно важливо для країни насправді. Він достатньо легітимний, щоб ухвалити будь-яке нестандартне рішення. Навіть таке, яке не передбачене жодним чинним законом. Головне — щоб у такому рішенні була легітимність, тобто схвалення та прийняття більшістю суспільства.
Хтось скаже, що під час війни колективне керівництво менш ефективне, ніж одноосібне.
Мовляв, «рішення приймаються повільно, коли їх треба приймати швидко».
Але що краще: швидка влада безумця чи повільніша влада адекватних людей?
Вигодонабувачі перебування Зеленського при владі верещать, що без скаженого наполеончика «Україна програє війну». І це тупо сеча в очі.
Зеленські готові були здати країну на початку 2022-го. В Омані було досягнуто таємних домовленостей, можливо, передано перший транш у валізі.
І лише волелюбність українського народу завадила їм це зробити — тому боневтікам довелося «очолювати боротьбу».
Яка почалася без їхньої участі та без їхнього бажання.
А зараз ми дійшли до тієї точки, коли надмір неконтрольованої влади перетворив мозок самодержця на огидне варево, яке періодично пускає на поверхню бридкі бульки.
Усі ж начебто розуміють, що країною керує небезпечний псих, — але чомусь ми все це досі терпимо і дозволяємо. Чому? Ми ж наче не скрепостанці з рабським мисленням та потребою в царях? Я не розумію.
А тим часом до накладання санкцій на всіх, хто критикує зелену мразоту, залишилося: три, два…
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»