Вища рада правосуддя легалізувала антиукраїнську пропаганду судді Гольник.
Нові корупційні вершини подолала Вища рада правосуддя.
21 січня 2026 року Друга дисциплінарна палата ВРП вирішувала неординарне питання: чи може суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Лариса Гольник займатись політичною пропагандою в інтересах росії, поширювати в соціальних мережах наклепи та брудну лайку на українських військовослужбовців, публічно обпльовувати правоохоронні органи та виправдовувати дезертирство й ухилення від військової служби?
На цю унікальну суддю подано вже понад 20 дисциплінарних скарг, але Гольник продовжує публікувати наклепи на учасників бойових дій і відкрито поширює на своїй Facebook-сторінці писанину російських пропагандистів Замдиханова, Гальської та Карацевцева, які оспівують «спеціальну військову операцію» проти нашої держави.
Якби щось подібне утнув інший суддя, то він би моментально був позбавлений мантії, оскільки, як зазначено в абзаці другому преамбули до Кодексу суддівської етики, судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку із чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.
А відповідно до статті 21 Кодексу суддівської етики, користування суддею соціальними мережами має бути стриманим, поміркованим та обережним — суддя може розміщувати й коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.
Але тут випадок особливий: Гольник належить до галасливого племені «соросят» і разом із Шабуніним, пасинком екс-першого заступника міністра юстиції Жернаковим та членом ВРП Маселком засвоює гранти «на розвиток правосуддя».
Покарати Гольник — це поставити під загрозу не тільки майбутні доходи Шабуніна, Жернакова й Маселка, але й перспективу заробляти на грантах тих членів ВРП, які себе також вважають професійними «громадськими активістами»: це Григорій Усик, Микола Мороз, Максим Сав’юк, Олексій Мельник, Тетяна Бондаренко, Юлія Бокова, Алла Котелевець, Віталій Махінчук і Олена Ковбій.
Тому, як встановив член ВРП Сергій Бурлаков, суддя Гольник має повне право займатись антиукраїнською пропагандою та публічно вимагати безкарності для дезертирів і ухилянтів від військової служби — мовляв, це є проявом «свободи слова».
Докладніше про те, як члени Вищої ради правосуддя допомагають продавати Батьківщину, розповідається в моїй статті «Дисциплінарна палата № 6», що побачила світ на сайті з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів».
Хто ще не підписався на оновлення мого сайту — рекомендую це зробити, оскільки найближчим часом вийде продовження (і не одне) з розповіддю про те, на яку корумповану клоаку перетворив Вищу раду правосуддя її голова Григорій Усик.
Антоша Чехонте, якого приснопам’ятний Віктор Янукович вважав «великим українським поетом», залишив по собі чимало пророчих оповідань, кожне з яких описує нинішню діяльність Вищої ради правосуддя. Це і «Анна на шиї», і «Хамелеон», і «Зайві люди», і «Злодії», і «Дама з собачкою». Але найкраще те божевілля, що коїться в будинку 12А по вулиці Студентській у Києві, зображено в оповіданні «Палата №6».
Хоча в складі ВРП сформовані лише три дисциплінарні палати, кожна з них з повним правом можна присвоїти собі шостий номер. Втім, безсумнівним лідером є Друга дисциплінарна палата на чолі з професійним «громадським активістом» Романом Маселкою (секретар палати, який головує на її засіданнях). Немає такого злочину, який би не виправдав Роман Анатолійович, якщо йдеться про можливість заробити трохи грошей. Але й інші члени та членкині – суддя Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Сергій Бурлаков, суддя Херсонського окружного адміністративного суду Олена Ковбій і керівник Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора Олексій Мельник – не пасуть задніх.
21 січня 2026 року Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішувала (і таки вирішила!) вкрай злободенне питання, відповідь на яке з нетерпінням чекав не тільки суддівський корпус України, а все прогресивне людство: чи може чинний суддя займатись політичною пропагандою, поширювати в соціальних мережах наклепи та брудну лайку на адресу українських військовослужбовців, публічно обпльовувати правоохоронні органи, давати оцінку матеріалам справ, які перебувають у провадженні інших суддів, та публікувати образи на адресу незнайомих людей, уся «вина» яких полягає лише в тому, що вони стали свідками злочинів, вчинених друзями цього представника судової влади?
Можливо, хтось вважає, що такого суддю треба негайно звільнити з посади, щоби він своєю поведінкою не ганьбив судову владу. Але член Вищої ради правосуддя Сергій Бурлаков за допомогою дисциплінарного інспектора Ігоря Троня дійшов висновку, що Кодекс суддівської етики поширюється не на всіх суддів України – усе залежить від того, що це за суддя. Якщо йдеться про суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Ларису Гольник, яка є подругою секретаря Другої дисциплінарної палати ВРП Романа Маселка, члена ВРП Миколи Мороза та дисциплінарного інспектора ВРП В’ячеслава Плескача, то їй можна хоч голою по вулицях бігати – і це не буде вважатись порушенням норм суддівської етики.
Друга дисциплінарна палата ВРП цей висновок повністю схвалила – за винятком самого Маселка, який, з огляду на делікатність питання, заявив самовідвід через міцну дружбу з суддею Гольник, скріплену спільною «громадською діяльністю». У зв’язку з чим на засіданні дисциплінарної палати замість Романа Анатолійовича головувала членкиня Ковбій.
Про те, що Україні є така непересічна суддя Гольник, автор цих рядків уперше довідався 7 травня 2025 року, перебуваючи на військовій службі в зоні бойових дій на Торецькому напрямку. За три дні по тому я вже мав стати цивільною людиною, наказ про моє звільнення у відставку був підписаний, зброя та обхідний лист здані. Але від того війна не переставала бути війною – у ніч з 6 на 7 травня авіація противника скинула керовані авіабомби на місце дислокації особового складу нашого батальйону в селищі Олексієво-Дружківка Краматорського району. Тож ніч була насиченою і, я б навіть сказав, запальною.
А вдень, коли я відіспався після бурхливої ночі, добрі люди показали фейсбук-сторінку невідомої мені Лариси Гольник, де розповідалось, що в Україні виявлена «прокремлівська мережа» анонімних телеграм-каналів, в яку входить «ватник» і «нібито журналіст» Володимир Бойко, який є «інструментом Росії для війни у інформаційному полі» і який на завдання російських спецслужб займається дискредитацією найкращих представників українського народу – Стерненка (того самого, що зарізав у Одесі беззбройну людину, а нині ухиляється від мобілізації) та Шабуніна (шахрая та ухилянта від військової служби, який півтора року фіктивно рахувався в моїй бригаді, тільки в іншому батальйоні).
На фейсбук-сторінці було зазначено, що ця Лариса Гольник, яка виявила «прокремлівську мережу» в особі старшого сержанта Збройних Сил України, є суддею Шевченківського районного суду міста Полтави й, прости господи, лауреатом міжнародної відзнаки для викривачів Blueprint for Free Speech. Втім, ці ж самі добрі люди мене попередили, що перейматись з приводу писанини «її честі» не треба, оскільки це – відома персона, яка уславилась дикими витівками та неадекватною поведінкою, потребує психологічної корекції (а, можливо, і примусової госпіталізації) і досі працює на посаді судді виключно завдяки тотальній корумпованості Вищої ради правосуддя та зв’язкам з членами ВРП Романом Маселком, Миколою Морозом і Аллою Котелевець та дружбою з дисциплінарним інспектором ВРП В’ячеславом Плескачем.
Центром «прокремлівської мережі» суддя Гольник оголосила мене в зв’язку з тим, що я домігся реєстрації кримінального провадження відносно професійного «громадського активіста» Шабуніна, який півтора року, з 25 лютого 2022 року по 2 листопада 2023 року, фіктивно рахувався на військовій службі в моїй 241 окремій бригаді ТрО (точніше – у 207 окремому батальйоні ТрО 241 окремої бригади ТрО), але жодного разу в своєму підрозділі не з’явися, обов’язків військової служби не виконував, військову присягу не складав, курс базової загальновійськової підготовки не проходив і, взагалі, проживав удома в той час, як його батальйон знаходився в зоні бойових дій. Реєстрація кримінального провадження до глибини серця вразила жрицю Феміду з Полтави, яка оголосила себе «громадською активісткою» в сподіванні, що Шабунін вкупі з іншими «соросятами» допоможе їй посісти посаду судді Харківського апеляційного суду. Відтак Лариса Владленівна довідалась прізвище людини, яка є заявником у «справі Шабуніна», і стала на всі заставки поливати лайном військовослужбовця Збройних Сил України, який на той час перебував у зоні бойових дій.
Упродовж наступних 8 місяців – до січня 2026 року – суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник десятки разів згадувала мою скромну персону, розміщуючи на своїй фейсбук-сторінці найфантастичніші наклепи та брудну лайку на мою адресу. Цитувати Гольник можна довго й з насолодою – вона, зокрема, стверджує, що «у 2018-му партія БПП платила Бойко за інформаційні послуги», що на мене «регулярно подають в суд з метою захистити свою честь та гідність, феміда абсолютно холодна до викриттів пана Володимира і кожен раз визнає його сторону програвшою», що за оприлюднення історії про ухилення Шабуніна від військової служби я взяв гроші, «за які купив собі невеликий авто-мото парк (Mercedes-Benz GL 550 2013 р, Mitsubishi Eclipse Cross 2021 р, Toyota Camry 2008 р, KTM 990 Adventure 2012 р та BMW R 1200GS 2012 р.)», що на роботу за викриття Шабуніна мене «надихає (сплачує)» нідерландська правозахисниця Маріам Ламберт, яка, начебто, «викрита у шахрайських діях з благодійними коштами та у діях на користь російської сторони», що я беру «участь у антиукраїнській діяльності» тощо.
А як Вам такі перли з фейсбук-сторінки судді Шевченківського районного суду м.Полтава:
«Бойко не раз попадався на тому, що був готовий давати будь-які коментарі за певну суму грошей»,
«Бойко в будьоновці бігав по парку перемоги і погрожував журналістці»,
«Бойко не воював, а був прилаштований.. жодних доказів безпосередньої участі у реальних бойових діях нема… у яких боях брав участь ніяких фактів… до позицій так і не доїхав».
Про будьонівку – це потужно. Але просто писати брехню Гольник не цікаво й вона перетворила свою фейсбук-сторінку на помийну яму, поширюючи там ось такі вирази, які більше пасують підпарканній шалаві, а не представнику судової влади:
«Яке придуркувате створіння цей Бойко, але буде і на нього управа, врешті на Портнова знайшли, і на Бойка з Кравцем знайдуть», «В. Бойко – гівномет», «Давно не було чути цього типа, «чесного і ніц непродажного» журнашлюшки, який з себе патріота корчить. Думала, воно вже вдома, запорєбріком», «Бойко – офісна помийка», «Гандон», «Бойко – гівномет за плату», «Найманий ідіот».
Усе це – цитати з фейсбук-сторінки судді, яка невдоволена тим, що я викрив її брата по розуму в шахрайстві, ухиленні від військової служби та використанні завідомо підроблених документів, а згадуваний Гольник Кравець – це один з найвідоміших українських адвокатів Ростислав Юрійович Кравець, який представляв мої інтереси в «справі Шабуніна», доки я був на фронті.
Але справжня рвота калом у судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник почалась після того, як 11 липня 2025 року Шабуніну було повідомлено про підозру в ухиленні від військової служби. Згідно з фабулою справи, солдат 207 окремого батальйону ТрО 241 окремої бригади ТрО (військова частина А7376) Віталій Шабунін з метою ухитились від виконання обов’язків військової служби за домовленістю з командиром цього батальйону підполковником Віктором Юшком неодноразово самотужки виготовляв листи від імені голови НАЗК Олександра Новікова і заступника голови НАЗК Артема Ситника на ім’я Юшка проханням прикомандирувати солдата Шабуніна для проходження служби до НАЗК – тобто установи, яка не має жодного відношення до виконання завдань оборони й до якої військовослужбовці, призвані за мобілізацією, не можуть бути прикомандировані. Ці листи Шабунін підписував у своїх друзів Новікова та Ситника і передавав підполковнику Юшку.
На підставі цих листів, виготовлених Шабуніним, підполковник Юшко упродовж вересня 2022 року – лютого 2023 видавав накази про відрядження солдата Шабуніна до НАЗК й виплачував солдату Шабуніну за час відсутності у військовій частині не тільки грошове забезпечення (23 тисячі грн на місяць), а ще й додаткову винагороду за виконання бойових (спеціальних) завдань у розмірі 30 тисяч грн на місяць. При цьому солдат Шабунін упродовж 5 місяців фіктивного відрядження до НАЗК ніякої роботи в НАЗК не виконував і, взагалі, не з’являвся в цій установі; будь-яка інформація про відрядження Шабуніна В.В. у НАЗК відсутня, що підтверджується офіційною відповіддю НАЗК.
Про підозру Шабуніну було повідомлено 11 липня 2025 року, а наступного дня Гольник на своїй фейсбук-сторінці вчинила справжній ґвалт: «Ризик антидемократичного, корупційного розвороту влади за сприятливих до того зовнішніх умов — цілком реальний. Від позиції кожного з нас сьогодні залежить — чи станеться такий розворот!».
Разом з криками про «корупційний розворот влади» Гольник опублікувала прокламацію псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» під назвою «Підозра та обшуки у Віталія Шабуніна є свавіллям та політичною розправою» з розповіддю про те, що Шабунін ні в чому не винуватий.
Цю писанину, опубліковану «її честю», треба цитувати повністю – щоби читацька громадськість пересвідчилась, до якого морального рівня може опуститись суддя завдяки корупційним зв’язкам з членами та дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя:
«Зеленський будує корупційний авторитаризм у час воєнного стану, і справа щодо Шабуніна є нічим іншим, як показовим покаранням, аби продемонструвати, що влада може зробити будь-що і з будь-ким в країні – як би абсурдно це не виглядало…
Обвинувачення ДБР абсолютно абсурдні, оскільки Віталій був відряджений до НАЗК відповідно до наказу, який як солдат просто не міг не виконувати. Невиконання наказу – пряме порушення закону.
Наголошуємо – відрядження і виконання наказу не є та не може вважатися ухиленням від військової служби.
“Шахрайські дії” з боку Віталія, на думку ДБР, полягають в тому, що, перебуваючи у відрядженні в НАЗК, Віталій отримував грошове забезпечення військовослужбовця та нібито заволодів цими коштами шляхом обману.
Повторимо. Оскільки Віталій виконував наказ командування про відрядження до НАЗК, то немає жодних підстав стверджувати про будь-яке заволодіння будь-якими коштами. Це була офіційна зарплата військовослужбовця.
Віталій отримував стандартні військові виплати: 20 тисяч грн грошового забезпечення та додаткову винагороду (не “бойові”) у 30 тисяч грн, що була на той час передбачена для всіх без винятку військовослужбовців незалежно від місця служби (постанова Кабінету Міністрів України #168 від 28.02.2022 року в чинній на кінець 2022 – початок 2023 редакції).
Жодних “бойових виплат” Віталій Шабунін ніколи не отримував.
Ми переконані, що окрім незаконного переслідування обшуки є спробою з боку влади також отримати доступ до інформації про діяльність Центру протидії корупції.
Мета проста – підірвати нашу діяльність з викриття корупції влади».
Країна стікає кров’ю, кожний день Сили оборони втрачають позиції через катастрофічний брак особового складу, а попсуй-суддя, переконана у власній безкарності, демонстративно плює на закони нашої держави й поширює заяви про те, що мобілізований солдат, начебто, може «проходити службу» в НАЗК замість того, щоби захищати Батьківщину.
Але судді Гольник цього здалося замало й у коментарі до свого тексту вона опублікувала брудний наклеп свого чоловіка Ігоря Гавриленка на мою адресу:
«Це ви про того журналіста Бойка, який з початку повномасштабної війни займається системною дискредитацією кращих представників українського громадянського суспільства, зокрема найбільш результативних волонтерів (чи складно здогадатись – у чиїх інтересах таке робиться?).
При цьому журналіст сам донедавна числився військовослужбовцем, навіть довідку для оформлення УБД отримав (ці обставини у Вас запитань не викликають?).
А його напарник, адвокат Ростислав Кравець, у той самий час зосереджував зусилля на дискредитації реально порядних суддів та реальних журналістів-розслідувачів (і обидва якось підозріло наполегливо заперечували свій імовірний зв’язок з Портновим).
Зі специфічною творчістю журналіста/військовослужбовця суддя Гольник дуже гарно знайома. Бо в нього знайшовся час, попри перебування, як він стверджував, у бойових умовах, долучитися до кампанії з її переслідування і писати до ВРП скарги на десятки сторінок, ще й з купою додатків».
Зазначу, що чоловік судді Гольник – безробітний Гавриленко – є військовозобов’язаним, молодший від мене, але йти на фронт не збирається й весь свій час проводить вдома за комп’ютером, поливаючи брудом у соцмережах учасників бойових дій.
Також зазначу, що слова «довідку для оформлення УБД отримав» стосуються моєї Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, видану мені військової при моєму звільненні з військової служби. Цю довідку я долучив до попередньої дисциплінарної скарги й безграмотна суддя Гольник вирішила, що ця Довідка необхідна мені для отримання статусу УБД. Насправді, я цей статус отримав за участь у боях під час звільнення Херсонської області ще в 2022 році. Вказана Довідка містить дати перебування в зоні бойових дій й видається кожному військовослужбовцю перед проходженням військово-лікарської комісії у зв’язку із захворюванням під час військової служби, а також перед звільнення з військової служби для обчислення пільгового пенсійного стажу.
Суддя Гольник внаслідок своєї аморальності й відсутності зачатків правосвідомості не здатна навіть зрозуміти, що зазначена Довідка є доказом того, що з перших днів війни я перебував на фронті і займався не «дискредитацією кращих представників українського громадянського суспільства», а захистом Батьківщини. Я не «числився військовослужбовцем», як Шабунін, а виконував обов’язки військової служби за своєю посадою.
Зрозуміло, що в зв’язку з черговим літературним опусом судді Гольник я подав щодо неї чергову дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя. Півроку дисциплінарний інспектор Ігор Тронь ніяк не міг збагнути, чи може суддя займатись політичною пропагандою, поширювати гасла на кшталт «Зеленський будує корупційний авторитаризм у час воєнного стану» та заявляти, що «справа щодо Шабуніна є нічим іншим, як показовим покаранням, аби продемонструвати, що влада може зробити будь-що і з будь-ким в країні», а «Обвинувачення ДБР абсолютно абсурдні».
Якби щось подібне утнув інший суддя, то він би моментально був позбавлений мантії, оскільки, як зазначено в абзаці другому преамбули до Кодексу суддівської етики, судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку із чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці. А відповідно до статті 21 Кодексу суддівської етики, користування суддею соціальними мережами має бути стриманим, поміркованим та обережним – суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.
Але тут був випадок особливий: Гольник належить до галасливого племені «соросят» і разом з Шабуніним, пасинком екс-першого заступника міністра юстиції Жернаковим та членом ВРП Маселком засвоює гранти «на розвиток правосуддя». Покарати Гольник – це поставити під загрозу не тільки майбутні доходи Шабуніна, Жернакова й Маселка, але й перспективу заробляти на грантах тих членів ВРП, які себе також вважають професійними «громадськими активістами» – це Григорій Усик, Микола Мороз, Максим Савʼюк, Олексій Мельник, Тетяна Бондаренко, Юлія Бокова, Алла Котелевець, Віталій Махінчук і Олена Ковбій.
Тому член ВРП Сергій Бурлаков, не довго думаючи (а довго думати в Сергія Юрійовича явно нема чим), вніс на розгляд Другої дисциплінарної палати ВРП проєкт ухвали, згідно з якою ніяких порушень в кричущій поведінці судді Гольник не встановлено.
Цитую цей зразок юридичної безграмотності, лицемірства та аморальності, себто внесену членом ВРП Бурлаковим Ухвалу Другої дисциплінарної палати ВРП від 21 січня 2026 року №96/2дп/15-26 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги Бойка В.М. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В.»:
«Зазначений допис містить виключно поширення посилань на публікації у загальнонаціональних засобах масової інформації — «Українська правда» та «Дзеркало тижня (ZN.UA)» — а також загальне оціночне судження щодо суспільно значущої теми, а саме ризиків для демократичних інститутів та антикорупційної інституційної інфраструктури в Україні. При цьому допис не містить жодних згадок про скаржника, не ідентифікує його прямо чи опосередковано, не містить тверджень щодо виконання ним військової служби, не оцінює його дій, мотивів або особистих якостей.
У тексті допису відсутні образливі висловлювання, приниження честі та гідності, наклепницькі твердження чи поширення недостовірної інформації про будь-яких осіб. Також відсутні ознаки агітації, тиску на органи правопорядку або суд, закликів до уникнення будь-якою особою юридичної відповідальності чи втручання у здійснення правосуддя.
Сам по собі факт поширення суддею інформації з відкритих джерел, а також висловлення узагальненої позиції щодо питань, які становлять значний суспільний інтерес, відповідає праву судді на свободу вираження поглядів та не виходить за межі допустимої публічної комунікації, визначеної стандартами суддівської етики».
Щоправда, відповідно до статті 12 Кодексу суддівської етики, суддя не може робити публічних заяв та/або коментарів, які компрометують звання судді або підривають авторитет правосуддя. Суддя має уникати публічних заяв і коментарів щодо справ, які перебувають у його/її провадженні та інших суддів, не піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.
Але член ВРП Бурлаков так і не спромігся прочитати Кодекс суддівської етики. І це не дивно. Річ у тім, що Сергій Юрійовичс Бурлаков – це продукт так званої «судової реформи», проведеної в 2016-2017 роках заступником глави Адміністрації Президента Олексієм Філатовим. До призначення в травні 2019 року суддею Верховного Суду Бурлаков жодного дня суддею не працював, був адвокатом і уславився, хіба, кандидатською дисертацією на тему (тільки не смійтесь) «Кінематографічний твір як об’єкт права інтелектуальної власності».
Бурлаков, який не має навіть зачатків правових знань, не кажучи вже про якусь там правосвідомість, досі не зрозумів, що суддя не може публічно оцінювати кримінальні провадження, які перебувають на розгляді інших суддів, і не має права поширювати в соцмережах вислови типу «Обвинувачення ДБР абсолютно абсурдні» або «Ми переконані, що окрім незаконного переслідування обшуки є спробою з боку влади також отримати доступ до інформації про діяльність Центру протидії корупції». Шабунін чи головна редакторка «Української правди» таке писати можуть – вони не є представниками влади. А Гольник, щоби таке поширювати, має спочатку звільнитись з посади судді.
Член ВРП Бурлаков внаслідок своєї кричущої безграмотності ніяк не може усвідомити, що суддя Гольник не має жодного відношення до кримінального провадження №62023100130002015 від 15.12.2023, судовий контроль у якому здійснювали судді Печерського районного суду м.Києва. Станом на 12 липня 2025 року, коли суддя Гольник на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук поширила текст на захист підозрюваного Шабуніна, у відкритому доступі Єдиного державного реєстру судових рішень знаходились 26 (!) ухвал, якими слідчі судді Печерського районного суду м.Києва задовольнили клопотання слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві, і надали органу досудового розслідування тимчасовий доступ до речей і документів у цьому кримінальному провадженні.
У наступному слідчі судді Печерського районного суду м.Києва неодноразово обирали підозрюваному Шабуніну запобіжний захід, кожного разу зазначаючи, що в його діях вбачаються ознаки інкримінованих йому злочинів.
Так, наприклад, на третій день після оприлюднення суддею Гольник тексту з твердженням, що Шабунін ні в чому не винуватий, а «обвинувачення ДБР абсолютно абсурдні», слідчий суддя Печерського районного суду м.Києва Світлана Гречана, яка, на відміну від Гольник, знайома з матеріалами кримінального провадження, обрала підозрюваному Шабуніну запобіжний захід. При цьому слідчий суддя Гречана зазначила (ухвала слідчого судді від 15.07.2025 в справі №757/33025/25-к) наступне:
«Солдат Шабунін В.В. з 24.09.2022 по 10.02.2023 обов`язки військової служби та обов’язки, які відповідали функціям та завданням НАЗК, не виконував, проводив час на власний розсуд у м. Києві… Сукупність зібраних доказів та матеріалів кримінального провадження, на даному етапі судового провадження до моменту з`ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного Шабуніна В.В. запобіжного заходу».
«Віталій отримував стандартні військові виплати: 20 тисяч грн грошового забезпечення та додаткову винагороду (не “бойові”) у 30 тисяч грн, що була на той час передбачена для всіх без винятку військовослужбовців незалежно від місця служби (постанова Кабінету Міністрів України #168 від 28.02.2022 року в чинній на кінець 2022 – початок 2023 редакції). Жодних “бойових виплат” Віталій Шабунін ніколи не отримував».
Доводжу до відома безграмотного члена ВРП Сергія Бурлакова, що, згідно з до п.1 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2016 за №745/32197, грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Стрілець 207 окремого батальйону ТрО солдат Шабунін, прикомандирований до НАЗК, впродовж 5 місяців не з’являвся ані у своїй військовій частині, ані в НАЗК, з його слів (під час обрання запобіжного заходу) – обов’язки військової служби він виконував «дистанційно». Відтак, Шабунін не мав права отримувати грошове забезпечення за період відсутності на службі.
Що стосується 30 тисяч грн щомісячної виплати – то це додаткова винагорода за виконання бойових (спеціальних) завдань, яка ніколи не була «передбачена для всіх без винятку військовослужбовців незалежно від місця служби», а повинна виплачуватись лише тим військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), про що зазначено в розділі XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2016 за №745/32197 (застосовується з 1 лютого 2023 року) та окремому дорученні Міністра оборони України №912/3/29 від 23.06.2022, яке регулювало питання виплати додаткової винагороди до 1 лютого 2023 року.
Більш того, Велика Палата Верховного Суду 29 серпня 2024 року ухвалила постанову в справі № 640/13029/22 стосовно виплати додаткової винагороди в розмірі 30 тисяч грн військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій і дає вичерпну відповідь на питання, чи мав право солдат Шабунін, який ніколи не виконував бойових (спеціальних) завдань, отримувати додаткову винагороду в розмірі 30 тисяч грн на місяць відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022. А саме:
«81. Одночасно здійснюючи текстуальне тлумачення Постанови № 168, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що як текстуальне тлумачення змісту первинної редакції пункту 1 Постанови № 168, так і системне тлумачення цієї постанови з урахуванням умов її прийняття, визначеними у преамбулі, дають підстави для висновку, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень повинна здійснюватися як стимулювання ВИНЯТКОВО тим військовослужбовцям ЗСУ, які СВОЇМИ БЕЗПОСЕРЕДНІМИ ДІЯМИ здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
82. Отже, пункт 1 Постанови № 168 не поширюється на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.
83. Оскільки визначена пунктом 1 первинної редакції Постанови № 168 додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ), тоді як абзацом 2 пункту 1 Постанови № 104 чітко визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення Постанови № 168 не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій».
Таким чином, суддя Гольник не тільки публічно підтримала особу, притягнуту до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби в умовах воєнного стану, але й продемонструвала зневагу до законів України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 в справі № 640/13029/22
Також не відповідає дійсності твердження, поширене суддею Гольник, про те, що «жодних “бойових виплат” Віталій Шабунін ніколи не отримував». Насправді Шабунін не тільки шахрайським шляхом отримував додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях в розмірі 100 тисяч грн на місяць (при тому, що він ніколи не мав жодного відношення до бойових дій і за ним навіть не була закріплена зброя в той час, коли його військова частина виконувала бойові завдання), але й користувався завідомо підробленою довідкою про безпосередню участь у бойових діях, яку йому видав підполковник Юшко для набуття статусу УБД. Наразі за цим фактом здійснюється досудове розслідування на підставі поданої мною заяви про вчинене кримінальне правопорушення.
Спеціально для безграмотного члена ВРП Бурлакова пояснюю: автори публікацій, які суддя Гольник поширила із закликом не допустити «корупційного розвороту влади», зокрема Шабунін та його найближче оточення, не є суддями чи представниками інших гілок влади й можуть дозволити собі писати все, що їм заманеться. Але суддя Гольник категорично не має права поширювати подібні опуси, не має права зневажати судові рішення, які ухвалювали слідчі судді Печерського районного суду Києва в кримінальному провадженні №62023100130002015 від 15.12.2023 та Велика Палата Верховного Суду, і зобов’язана була усвідомлювати, що своєю поведінкою вона підриває авторитет правосуддя.
Але справжнім шедевром, породженим фантазією Бурлакова, є відмова притягнути Гольник до дисциплінарної відповідальності за наклеп на військовослужбовця – учасника бойових дій, який вона поширила на своїй фейсбук-сторінці. Виявляється, Гольник ні в чому не винувата, бо наклепницький текст написала не вона, а її чоловік-дармоїд. А Гольник лише поширила:
«Щодо посилання скаржника на коментарі до допису судді від 12 липня 2025 року, то Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що коментар про «журналіста ОСОБА2» з оціночним судженням про його діяльність був розміщений не суддею, а іншою особою. Коментар містить особисту думку дописувача без образ на адресу третіх осіб»
Спеціально для Бурлакова пояснюю: якби ухилянт від мобілізації Гавриленко поширив наклеп на військовослужбовця на своїй фейсбук-сторінці, то судді Гольник можна було б лише поспівчувати, що вона живе з неадекватною особою. Але цей бруд розміщений на сторінці, модератором якої є суддя Шевченківського районного суду міста Полтава. І саме Гольник несе повну відповідальність за наповнення своєї фейсбу-сторінки, а не її чоловік-дармоїд.
Виявляється, суддя Верховного Суду Бурлаков не тільки не обізнаний з судовою практикою Верховного Суду у справах, що витікають з поширення недостовірної інформації, але й не читав з Постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації та юридичної особи», а тому не розуміє, чим поширювач недостовірної інформації відрізняється від автора недостовірної інформації і яку відповідальність він несе. А тому, з точки зору Бурлакова, суддя Гольник може поширювати на своїй фейсбук-сторінці хоч дитячу порнографію, хоч російську пропаганду.
Ну, що ж. Доведеться мені зайнятись вихованням членів Другої дисциплінарної палати №6 Вищої ради правосуддя. Окрім, звісно, Маселка – він безнадійний. А ось з Бурлакова, Ковбій і Мельника я сподіваюсь виростити корисних членів суспільства. Головне – частіше про них писати.