Ставити складні питання, — це якраз основна робота викладача. Особливо у галузі вищої (академічної) освіти, яка загинається в Україні.
Чи може вчитель вчити учнів того, у що не вірить сам? — Так, може, власне, навіть мусить і це аж ніяк не прояв лицемірства!
Адже добрий вчитель, за винятком хіба віровчителя, мав би вчити учнів не того, у що вірить він сам. Натомість того, у що вірять вони.
Іншими словами, мав би закликати й готувати їх до того, щоби вони йшли не всі його власним вже протореним шляхом. Отож, кожен і кожна тим шляхом, який він чи вона обере собі самотужки.
Тому для цього учням потрібні не відповіді, а добре поставлені запитання; не шлях, а проблемне поле. До речі, схожим чином розумів свою задачу вчителювання Сократ: звідси його порівняння себе з повитухою.
Додамо до цієї настанови Сократа ще трохи Сьорена К'єркегора, зовсім трохи Фрідриха Ніцше та насамперед діалогізм Мартина Бубера. У результаті вийде саме те, про що говорилося вище.
Затямте, що вчитель має не заражати вірою, а давати знання. Інакше він не вчитель, а шарлатан; однак для віровчителя, цілком зрозуміло, завжди є виняток.
