Необхідна українська точка зору на події Північної війни.
Безумовно, ставлення нації до своєї культурної спадщини та історії є виразним показником її як цілісного явища. Не залежно від того, мова йде про події чи речі з тисячолітньою історією, або ж їх віддаляє від нас лише кілька століть – все це є історичним і культурним підґрунтям, в якому формується історична пам'ять народу.
Увіковічнювати події чи особистості – це не тільки зберігати народну пам’ять, а й формувати дух епохи, шукати сучасні ідеали. Від нас залежить, чи ставити монументи чужоземним вождям, чи плекати пам'ять про захисників України. Не дивлячись на зрушення в культурному ландшафті українських міст та містечок від проведеної декомунізації, все ще лишається порожнеча, яку заповнює більш нахабна пропаганда від сусідів з імперськими амбіціями.
Тому саме час нарешті спробувати відійти від подвійних стандартів та розставити моральні пріоритети у висвітленні ключових історичних подій, особливо тих, що стосуються спільної україно-російської історії. В першу чергу це стосується подій Північної війни, яку чомусь всі звикли звужувати до Полтавської битви. У зв’язку з цим варто нагадати, що це була війна двох імперій за сфери впливу на Балтиці.
Безумовно, Полтавська битва, а точніше ціла низка військових операцій в Україні, так чи інакше втягла в свою орбіту чимало українців. Батурин, Гадяч, Веприк, Лохвиця, Коломак, Опішня, Котельва, Краснокутськ, Переволочна – далеко не повний перелік українських міст і містечок, що були безпосередньо пов’язані із військовими подіями та військовими злочинами.
Одним з них є каральна експедиція полковника Яковлєва, в результаті якої з неабиякою жорстокістю було знищено ряд козацьких населених пунктів в середній течії Дніпра з метою повної ліквідації січового козацтва на знак помсти за підтримку шведських військ. Розмах таких діянь був колосальним. За лічені дні за наказом царського воєначальника була знищена Келеберда (біля сучасних Горішніх Плавнів), Переволочна, ряд сіл Надпоріжжя, Кодак та Запорізька Січі. Факти жорстокої розправи не набули широкого розголосу, з часом запустілі території були перезаселені.
Ні для кого не секрет, що для Росії Полтавська битва є частиною підґрунтя, на якому будується історична пам'ять росіян. Однак, чи потрібна вона нам, українцям? Відповідь очевидна. Пробудження національної пам’яті обов’язково має зв'язок із консолідацією всього суспільства в питаннях, пов’язаних зі ствердженням себе як великої і сучасної європейської країни, в якій старим імперським міфам немає місця.
Однак в Україні серцем такого міфу все ще лишається Полтава, що чітко ідентифікується із битвою 1709 року. Попри всі намагання зрушити цей стереотип за допомогою гастрономічних фестивалів останніх років, все ж шаблон такого сприйняття змінюється вкрай повільно. Існування компромісного музею, в якому аж занадто багато місця відведено імперській пропаганді, є атавізмом. Необхідна українська точка зору на ці події, український погляд війну та її наслідки, про що, не так давно зазначала видатна українська письменниця Оксана Забужко:
«У музеї Полтавської битви я хочу почути українську точку зору, не виправдання, а про політику Мазепи, про його проект, зрештою про долю всієї цієї міграції, адже міграція Мазепи – це перша українська політична міграція до Європи».
«Ідеться про зміну оптики, і над цим треба працювати. Не досить узяти старі радянські методички й дописати туди щось кількома рядками. Це проблема не тільки полтавського музею – це проблема цілої української освіти, бо раз у раз з цим стикаєшся».
«Протягом 20 років Україна була поставлена на паузу, і люди від яких залежала доля країни, чухали собі потилицю й думали: «Москва вернеться чи ні?»
Для досягнення бажаного все ж необхідно, в першу чергу, звернути увагу на переосмислення подій Північної війни. Адже і до сьогодні в музеї Полтавської битви головна тема експозиції – це перемога Московії над Швецією під Полтавою та провідна роль московського царя Петра І в цьому.
Вже зараз необхідною є зміна парадигми та об’єктивне висвітлення історії та місця України в подіях тієї війни. Для цього важливим є позиціонування Полтаської битви як події загальноєвропейського масштабу, своєрідної битви народів – трагічної події для багатьох, втягнутих у цю війну. Розкрити цю подію крізь людські долі, а не імперські амбіції.
Що ж стосується нас, українців, то, в першу чергу, ми маємо гідно вшанувати своїх, що загинули в Північній війні, а для цього має бути хоча б місце, куди можна прийти замислитися і віддати належне.
На всій території поля Полтавської битви влаштовані меморіали загиблим росіянам та шведами, в той час як українців в цих подіях ніби і не було. Звісно, що питання, які вирішували дві імперії, були далекі від прагнень українців, які в багатьох війнах, що були до та після цих подій розділеними на кілька таборів. Однак, українці в тій війні втратили більше, ніж інші сторони конфлікту. Тому час робити з колишніх поразок висновки. Як катастрофа під Полтавою змінила життя Швеції ми бачимо, як жилося під крилом переможців – ми, українці, відчували не одне покоління.
Для подолання російських імперських міфів, українці мають всіляко пропагувати і підтримувати на державному рівні власне ставлення до історії і своїх героїв.
Під Полтавою нарешті має з’явитися пам’ятник українцям від українців!