Несподівані факти та унікальні герої.
У казках усього світу є конфлікт між мачухою і сиріткою, проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.
Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою. Про це розповідають і «Попелюшка», і «Білосніжка». Врода — головна риса героїнь, герой — багатий чоловік — мав вподобати гарне личко та струнку талію.
На Заході бути «на світі всіх милішою та гарнішою» — це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності. Отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись.
В Україні інакше: за звичаєвим правом у нас була материзна — тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією. Ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати.
Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби.
Що ж цінували в українській жінці значно більше за вроду?
Відповідь знову дадуть казки: головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість.
Вміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок — ось що було запорукою вдалого шлюбу, зокрема й для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка — Дідова дочка — завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.
Найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини.
На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення — в період становлення Русі.
По-друге, місця, де в билинах відбуваються події: це Київ, Чернігів тощо.
Так, у билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш «від заутрені до обідні». І не дивно, адже його дім зовсім поруч — це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами — однойменний острівець неподалік від Києва).
А інший богатир, Кирило Кожум'яка, від початку мешкав у Києві.
Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок?
Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавались з уст в уста — таким чином дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили та перекроїли на власний лад.
В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вдавалося.
Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона — у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню.
У скрині — заєць, у зайці — качка, у качці — яйце, розбивши яке, Іван і долає змія.
Знайомий сценарій?
Звісно.
Проте на користь його українського походження говорить той факт, що, за думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра, яка у своєму сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, вперше виник ще за часів архаїки. А отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.
Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте є персонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках.
Це Дівка-семилітка — дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.
Пан Коцький — старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів та ще й узявши лисичку за дружину.
Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом — настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова — вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж з'їсти за лінощі.
Також автентичні українські герої — Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму — одним ударом величезної булави.
А ще цікавий персонаж — Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловікові провчити жорстокого пана.
Деякі українські казки переїхали до інших країн.
Так, наприклад, Котигорошко «перебрався» до сусідньої Білорусі, а казка «Про Вужа-Царевича та вірну жону» відома в Литві як «Егле — королева вужів».
Українська казка «Про Івана Багатого» — це те саме, що й французька казка «Кіт у чоботях».
Але є приклади набагато ширшого «покриття»: так, українська «Кривенька качечка» відома в Японії під назвою «Журавка», «Про багатого і бідного брата» — у В'єтнамі як «Карамбола», а казка «Чому море солоне» з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.
Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, а й із попкультурою.
Ось, наприклад, Ох — персонаж з однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою.
До того ж він учитель, який бере собі в науку хлопця і за допомогою доволі жорстких (або навіть жорстоких) методів робить з нього такого ж могутнього чарівника, як і сам.
Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але результат вийшов напрочуд схожим.
Що вирізняє українські казки, так це відсутність стовідсотково негативних персонажів.
Дослідники пояснюють це прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його чітким поділом на чорне й біле.
Наприклад, найпопулярніший злотворець — Змій — у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, який прийшов його побороти, завжди питає: «Битися будемо чи миритися?», передає супротивнику право першого удару тощо.
У давніх українських казках зло могло бути грізним, але водночас і помічним.
Наприклад, русалки можуть залоскотати того, хто не відповів на їхні загадки, тобто карають за відсутність розуму.
Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.
Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече.
Таким чином казкові умовно злі герої регламентували поведінку людей.
Яскраво виражені негативні ознаки з’являються у таких персонажів лише з плином часу.
Наприклад, в українців побутував культ вовка: у давнину люди поклонялися йому як тотемному божеству.
Вшановуючи його, чоловіки племені вдягали вовчі шкури (длаки) і намагалися уподібнитися вовчій зграї, вили на місяць.
З приходом християнства язичницькі боги та тотемні тварини були демонізовані. Вовкодлаки — люди у вовчих шкурах, які поклонялися божеству та не коїли зла, — перетворилися на вовкулаків, тобто на однозначно негативних персонажів-убивць.
Як відомо, слово «аватар» (або «аватара») означає втілення божества в різних подобах.
В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярнішими з яких є Крішна та Рама.
Аватари відображають різні риси й прояви одного божества, і в українських казках теж є подібні істоти.
Їх важко злічити: це такі персонажі, як Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод тощо.
Усі вони мають спільну рису: вони виконують лише одну специфічну функцію, яка потрібна головному герою для подолання перешкод.
Функції можуть бути найрізноманітнішими: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика).
Ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного героя, фактично стаючи його «руками й ногами» — аватарами.
Світ казки — це світ нескінченних перетворень і трансформацій, які відображають зміни в суспільстві та людському мисленні.
Особливо це помітно на прикладі трансформацій головного злотворця.
Першим з них, який з’явився ще в архаїчні часи, був Змій у своїй хтонічній подобі.
З плином часу він набув антропоморфних рис: хоч його й продовжували називати Змієм, виглядав він уже як людина. Це відображало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.
З приходом християнства Змія з позицій «поганця №1» витіснив Чорт.
А ближче до наших часів, коли магічне мислення поступалося раціональному, а героїко-чарівні казки втрачали популярність на користь суспільно-побутових, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха.
Вона вже не мала нічого чарівного, але виконувала ту саму функцію, що й давній Змій.