Created with Sketch.

Гайдамака Володимир Сосюра

06 січня, 13:25

До 126 річчя від дня народження поета, письменника та перекладач Володимира Сосюри

126 років тому, 6 січня 1898 року, в Дебальцевому народився геніальний український поет, письменник і перекладач Володимир Сосюра (1898–1965).

Низка його ранніх поезій і частина автобіографічного роману «Третя Рота» присвячені добі Перших визвольних змагань, коли юнакові випало воювати в лавах Третього гайдамацького полку Армії УНР (до того – Гайдамацький кіш Слобідської України), кілька разів потрапляти в полон (до червоних і білих росіян та повстанців Нестора Махна) і, зрештою, потрапити до червоної армії.

То не вітер віє із тьми-домовини,

То не сови будять помертвілий край.

Чути плач і стогін з милої Вкраїни…

Знов москаль мордує мій коханий край.<…>

Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий…

Вже в cвій край холодний утіка москаль.

Скоро встане сонце, і загинуть тучі,

Як загине в серці днів моїх печаль.

(газета «Український козак», 1 липня 1919 року).

Перші з віршів молодого поета вже від 1917 року друкували в різних газетах. Зокрема, у фронтовій газеті Української народної армії «Український козак», яку видавало Польове відділення Міністерства преси та пропаганди УНР як щоденну, були опубліковані вірші Володимира Сосюри «Я знаю: буде час, і сонце ясне встане…» (27 червня 1919 року) і «То не вітер віє із тьми-домовини…» (1 липня 1919 року).

Фрагмент першої шпальти газети «Український козак» (10 серпня 1919 року)

Із заяви поета до бюро парткому Спілки радянських письменників України від 1949 року відомо, що під час служби у Третьому гайдамацькому полку йому пощастило видати і найпершу збірку своїх поезій під назвою «Пісні крови».

Найімовірніше, її надрукували 1919 року у Проскурові за кошти, надані командиром полку Омеляном Волохом: «…на гроші Волоха (ком. полку) було надруковано й видано першу збірку моїх поезій “Пісні крови”, де на обкладинці було моє справжнє прізвище – Сюсюра».

На жаль, на сьогодні віднайти цю збірку не вдалося. Це змушує дослідників навіть припускати, що поет міг її вигадати.

Козаки Гайдамацького Коша Слобідської України біля Михайлівського собору у Києві. Березень 1918 р.

Існує також низка інших гіпотез щодо ранньої революційної творчості Володимира Сосюри. Найцікавішою з них є поширена версія, що відомий вірш поета «Комсомолець» початково мав назву «Гайдамака», і, відповідно, був написаний з українських національно-патріотичних, а не більшовицько-комуністичних позицій.

Комсомолець

Бій відлунав. Жовто-сині знамена
Затріпотіли на станції знов.
І до юрби полонених
Сам курінний підійшов.

Аж до кісток пропікає очима.
Хлопці стоять перед ним, як мерці.
П’яно хитається смерть перед ними,
Холодно блима наган у руці.

«Є комсомольці між вами, я знаю,
Кожного кулі чекає печать!»
Стиснуто зуби в останнім мовчанні —
Всі полонені мовчать.

«Всі ви такі, як і я, чорнобриві —
Шкода розстрілювать всіх.
Гляньте навколо — і сонце, і ниви…»
Відповідь — сміх.

«Ну, так пощади не буде нікому!
Вас не згадає замучений край!»
Вийшов один і сказав курінному:
«Я — комсомолець. Стріляй!»

Гайдамака

Бій відлунав. І червоні знамена
Затріпотіли на станції знов.
І до юрби полонених
Сам комісар підійшов.

Аж до кісток пропікає очима.
Хлопці стоять перед ним, як мерці.
П’яно хитається смерть перед ними,
Холодно блима наган у руці.

«Є гайдамаки між вами, я знаю,
Кожного кулі чекає печать!»
Стиснуто зуби в останнім мовчанні —
Всі полонені мовчать.

«Всі ви такі ж, як і я, чорнобриві —
Шкода розстрілювать всіх.
Гляньте навколо — і сонце, і ниви…»
Відповідь — сміх.

«Ну так пощади не буде нікому!
Вас не згадає замучений край!»
Вийшов один і сказав комісару:
«Я — гайдамака. Стріляй!»

Припущення про існування ніде не друкованого національно-патріотичного варіанта вірша доволі популярна і давня.

Версія, судячи з усього, була поширена ще за життя поета. Принаймні, письменник Борис Антоненко-Давидович (1899–1984), пишучи про Володимира Сосюру в листі до Григорія Гребенюка від 31 травня 1979 року, зазначав:

«…балада про комсомольців була спочатку “Баладою про гайдамаків”, що кінчалася словами: “Я – гайдамака! Стріляй!” Сосюра ґвалтував свою музу, змушуючи її бездарно відгукуватись на всякі офіційні дати, і воднораз пописував нишком усякі “захалявні” вірші… Це трагедія поета, а може, й усієї нашої сучасної літератури. Двоїстість губила в Сосюрі поета, дарма що в душі він лишався таким же, яким пішов 1918 року в 3-й Гайдамацький полк».

Володимир Сосюра (Нова громада. 1924. № 23. С. 7)

А літературознавець Михайло Слабошпицький у нарисі про Євгена Маланюка в книзі «25 поетів української діаспори» згадує, що про це саме розповідав поет Олесь Жолдак (1918–2000):

«…покійний Олесь Жолдак, покликаючись на самого Сосюру, розповідав, що балада “Комсомолець”, яку нас змушували зазубрювати у школі, насправді мала зовсім інший текстологічний варіант: “Бій одлунав… І червоні знамена // затріпотіли на станції знов…// І до юрби полонених // сам комісар підійшов…”; знаний нами рядок “– Є комсомольці між вами!.. Я знаю!” насправді звучав: “– Є гайдамаки між вами!..”, а завершувався вірш словами не “– Я – комсомолець… Стріляй!..”, а “– Я гайдамака… Стріляй!..”».

Володимир Сосюра (Плужанин. 1925. № 2. С. 51)

Беззаперечні докази існування версії вірша з гайдамакою відсутні – немає ні рукопису, ані публікації часу Перших визвольних змагань. Однак в автобіографічному романі поета «Третя Рота» можна віднайти низку сюжетних і навіть почасти текстологічних паралелей з рядками поезії. Ось лише дві найяскравіші з них, в яких ідеться про поневіряння Володимира Сосюри з товаришами після того, як їхній гайдамацький полк зазнав поразки від більшовиків.

…недалеко від Святогорської станції (кругом червоні партизани), в одному селі, коли ми лежали на долівці, увійшов лисий старенький староста і затребував у нас «пачпорта».

– Який «пачпорт», коли ми мобілізовані?

– Та що там з ними базікати! До штабу їх.

А жінки не віддають нас, плачуть та приговорюють

– Та вони ж такі, як і ми: і чорнобриві, й по-нашому розмовляють.

Складно не помітити, що слова жінок, які намагались захистити парубків від видачі більшовикам, дуже подібні до висловлювання комісара з вірша, якому «шкода розстрілювать всіх», бо вони такі, як і він – «чорнобриві».

Володимир Сосюра

Ще виразнішою є паралель слів Володимира Сосюри, сказаних у відповідь на запитання місцевого дядька, з останнім рядком поезії:

Ночуємо ми на хуторі. Товариш мій каже, що ми, мобілізовані Петлюрою, тікаємо додому. Лежимо на печі. Дядько хитро примружив око, підійшов до нас і каже:

– Та признайтесь, хлопці, ви ж гайдамаки? Вас же били на Сватовій?

Я сказав:

– Так, ми гайдамаки.

Як би там не було, Володимир Сосюра ніколи не забував про своє гайдамацьке минуле, чесно, відверто і з теплотою згадуючи й розповідаючи про нього. Робити це він почав уже 1926 року, опублікувавши в журналі «Червоний шлях» спогади під назвою «З минулого», які згодом увійшли до роману «Третя Рота». Не облишав він його і в поезії, часом так само граючись у підміну слів в окремих рядках:

І пішов я тоді до Петлюри,
як громами в степах загуло. (варіант: Бо у мене штанів не було).
Скільки нас отаких попід мури
од червоної кулі лягло.

Ми пройшли золотими ланами,
крізь огонь і синяву пройшли,
та навіки, навіки за нами
оселедець, погони і шлик.

Молодий Володимир Сосюра назавжди лишився залюбленим в Україну гайдамакою, попри всю свою подальшу біографію, членство у компартії й ідеологічно ангажовані твори. Саме з цієї «петлюрівської» молодості постала згодом його славнозвісна поезія «Любіть Україну!» і чуйні вірші про рідну Донеччину.

Джерело

Читайте також
Ні, я — українець: Юрій Кістяківський, знаний у США як «батько» ядерної бомби
Історія
Дмитро Яворницький – запорозький характерник
Історія
Куліш і Нечуй-Левицький — батьки-засновники сучасного українського перекладу
Опінії
Навіки 27: день народження незламного друга «Да Вінчі»
Війна
Італійський скрипаль був неперевершеним гітаристом свого часу
Мистецтво
Графиня Марія Капніст: правнучка кошового Сірка, яку не зламав ГУЛАГ
Історія