Якщо нація цивілізована, то захищається. Як уміє і як може.
Колеги-історики не дадуть вас дезінформувати – наприкінці позаминулого століття притомне світове громадянство було поголовно заскочене долею Дрейфуса – єврея, французького капітана, який служив у складі тамтешнього Генштабу і був у 1894 році звинувачений в шпигунстві на користь Німеччини. Комусь привидівся дрейфусів почерк на секретних цидулках, зробили чоловіка цапом-відбувайлом.
«Справа Дрейфуса» викликала небачений ще суспільний резонанс – тодішні метри-інтелектуали (Еміль Золя, Анатоль Франс, Жан Жорес і ще десятки діячів з першого ряду) відкрито стали на захист обмовленого, явно невинного військовика.
Було всього у Парижі – антисемітизму, овацій в судових залах, погроз, розжалувань, еміграцій, прокльонів, рукоприкладства. Французьке суспільство забуло про звичний поділ на месьє і мадемуазель, розкололося на дрейфусантів і антидрейфусантів…
Воно так: якщо нація цивілізована, то захищається. Як уміє і як може. Гуртом, з криком, інколи «країв не бачучи», як це сталося, приміром, й у нас у 2013 році.
Мордорське збіговисько на щось подібне справді не здатне. Бо з «младих ногтєй» уражене невиліковною болячкою – імпотенцією головного мозку. Як почалося з дітовбивці Івана Лютого, так віками й передається. Кричать не своїм голосом «вставай, страна огромная», а вона лежить.
Було встала «страна» у 1941. Спробувала б тоді відлежатись: із Заходу – фашизм, зверху – Сосо. Але хвороба спаплюжила й святу справу – Перемогу над звіром. Тепер тамтешні безсилі людям, котрі ленд-лізом врятували, дулі крутять, усіх неруських, котрі пліч-о-пліч стояли і гинули за ту «страну», вирішили денацифікувати. Спершу, ніби граючись, лякали: «можем повторіть», виявилось – це у них національна ідея. Сволота клята.
Гибле діло сама по собі імпотенція, та коли доточується ідіотизмом…
А ви чули про «справу Горінова»? Певно ж, ні. А вона за змістом один до одного з Дрейфусом. Тільки ілюструє не людяність і цивілізованість, а невиліковну нездатність.
Днями у практично непомітної дещиці мордорського суспільства «могутню хвилю обурення» (це дещиця так намагається себе подати, як на щось путнє здатна) викликав вирок Мєщанського районного суду москви за статтею про «фейки щодо спецоперації». Нагадуємо, що за поребриком війну заборонено називати війною: «сказав – люміній, значить – люміній».
Муніципального депутата Алєксєя Горінова, тихого, безневинного як Дрейфус, шістдесятилітнього чоловіка на сім років посадили в кутузку за висловлену думку про недоцільність проведення конкурсу дитячих малюнків під час війни, бо це буде «застіллям під час чуми».
Імпотенти обмежилися невеличким шарварком в залі суду – поаплодували засудженому навстоячки, були виведені за порушення порядку. На тому «резонанс» і вичах. Бо путін сам по собі, а вони – толсті і достоєвські.