Наука, емоції і гординя: чому ми заперечуємо очевидне.
Якщо чиєсь бачення відрізняється від нашого, у мозок надходять ті самі хімічні речовини, які забезпечують наше виживання в небезпечних ситуаціях.
У цьому захисному стані більш примітивна частина мозку втручається в раціональне мислення, і лімбічна система може блокувати нашу робочу пам’ять, фізично обмежуючи здатність мислити. Це можна спостерігати при залякуванні, під час гри в покер або коли хтось вперто відстоює свою позицію в суперечці. Якою б цінною не була ідея, у такому стані мозок не здатен її опрацювати.
На нейронному рівні він сприймає її як загрозу, навіть якщо це безневинні думки чи факти, з якими за інших обставин ми могли б погодитися.
Тобто, коли чиєсь судження відрізняється від нашого, ми буквально сприймаємо це як загрозу виживанню. Наступного разу, коли зіткнетеся з інакодумством, варто пам’ятати, що це всього лише витівки нашої «операційної системи».
Проблема не в тому, що світ сам по собі поганий. Проблема в тому, що він не відповідає нашим ідеальним уявленням про нього. І найгірше – це те, що ця невідповідність не вкладається в окремій голові. У першій відповіді вже згадувалася гординя. Так ось, саме вона й є – віра у власну правду всупереч усім фактам.
«Я правий, отже, всі інші неправі» — це дуже обмежена й небезпечна логіка.
«Якщо вчений хоча б у якійсь мірі намагається щось довести не собі, а комусь іншому (а я не раз припускався цієї помилки), значить, він використовує науку для захисту від загрози своїй особистості», — К. Роджерс
«Завжди перевіряйте свої ідеї фактами і будьте готові відмовитися від найсокровенніших переконань, якщо факти їх спростовують», — Річард Докінз