США відмовилися допомагати.
11 вересня 2026 року єменські хусити завершили стрімкий наступ, який радикально змінює баланс сил у Червоному морі.
За кілька днів вони захопили порт Моха, прибережне місто Дхубаб, стратегічний острів Перім (Майюн) у самому серці Баб-ель-Мандебської протоки та низку інших островів.
Сили міжнародно визнаного уряду Ємену, яких підтримує Саудівська Аравія, відступили. Паралельно саудівський магістральний нафтопровід East-West, що прямує до порту Янбу, зазнав атак: на супутникових знімках видно пожежі, а Ер-Ріяд оголосив про його тимчасове закриття «як запобіжний захід».
Це не локальна історія. На тлі війни США та «Ізраїлю» проти Ірану, яка вже триває і в умовах якої Ормузька протока фактично заблокована, хусити — за прямої підтримки Тегерана — отримали контроль над другим критичним «вузьким місцем» світової торгівлі.
Баб-ель-Мандеб з’єднує Червоне море з Аденською затокою і далі із Суецьким каналом. Через нього проходить близько 10–12% світового торговельного обороту. Тепер Іран через проксі впливає на обидва ключові маршрути одночасно.
Енергетична пастка Саудівської Аравії
Для Ер-Ріяда наслідки особливо болючі. Після обмежень в Ормузі королівство перенаправило основний потік нафти через нафтопровід East-West до Янбу.
Цей коридор фактично став єдиним великим експортним маршрутом, який дозволяє обходити Перську затоку. Атаки на трубопровід і загроза протоці завдають удару безпосередньо по ньому.
Видобуток і експорт Саудівської Аравії вже скорочувалися; тепер ризики ще вищі. Хусити давно оголошували блокаду саудівських суден. Тепер у них є географічні позиції, які роблять ці погрози значно переконливішими.
Економічний удар доповнюється військовим. Швидкий розвал позицій просаудівських сил на узбережжі свідчить, що багаторічна стратегія стримування хуситів дала збій.
Ер-Ріяд знову втягнутий в активну війну на південному фронті саме в той момент, коли ресурси потрібні для внутрішньої трансформації та захисту від ширшої регіональної ескалації.
Мекканський пакт: випробування на міцність
У серпні 2026 року Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан підписали Мекканську оборонну угоду — пакт колективної оборони, у якому напад на одного розглядається як напад на всіх. Він виник саме в умовах війни з Іраном і поновлення конфлікту з хуситами.
Публічної жорсткої реакції поки що немає — події надто свіжі. Водночас пакт створює рамки для координації. Саудівська Аравія, найімовірніше, домагатиметься розвідувальної підтримки, постачання зброї та, можливо, обмеженої військової присутності.
Туреччина може запропонувати безпілотні системи та політичну вагу. Пакистан — досвід і потенціал у сфері сухопутних сил. Це не НАТО, і автоматичного введення військ очікувати не варто. Але сам факт існування пакту змінює розрахунки Тегерана: тиск на Ер-Ріяд тепер автоматично зачіпає й Анкару з Ісламабадом.
Чому Вашингтон сказав «ні»
Спадкоємний принц Мухаммад бін Салман двічі телефонував Трампу 10 вересня з проханням про прямі американські удари по хуситах. Відповідь була негативною.
США запропонували розвідувальні дані, цілевказання та залишили на місці близько двохсот військовослужбовців у консультативній ролі. Командувач CENTCOM вилетів до Саудівської Аравії для координації.
Логіка Вашингтона прагматична. Головний театр — Іран та Ормуз. Відкриття повноцінного другого фронту в Ємені розпорошує сили й підвищує ризик прямої ескалації з Тегераном через проксі.
Адміністрація віддає перевагу моделі, за якої регіональні партнери несуть основне навантаження, а США забезпечують розвідку й технології. Саудівська Аравія раніше заявляла, що впорається самостійно. Тепер реальність виявилася складнішою, але пріоритети Вашингтона поки не змінилися.
«Ізраїльський» кут
Для «Ізраїлю» ситуація неоднозначна. Хусити вже мають досвід атак на «ізраїльські» та пов’язані з «Ізраїлем» судна. Зміцнення їхніх позицій у Червоному морі підвищує довгострокові ризики. Водночас головним фронтом Тель-Авіва залишається іранський.
Послаблення саудівських позицій і зростання цін на нафту створюють додатковий економічний тиск на весь регіон, однак очікувати прямої великої операції «Ізраїлю» проти хуситів не варто. Найімовірніше, продовжуватиметься координація зі США та точкова розвідувальна підтримка.
Що далі
У найближчі тижні ймовірні нові атаки хуситів на саудівські судна та інфраструктуру, спроби просаудівських сил відбити хоча б частину втрачених позицій і подальше зростання страхових премій. Судна дедалі частіше прямуватимуть навколо Африки. Ціни на нафту залишатимуться високими.
У середньостроковій перспективі можливі два сценарії. Перший — дипломатичний: посередництво Оману або інших гравців із метою зафіксувати новий статус-кво.
Другий — ескалаційний: розширення саудівських ударів, активізація Мекканського пакту та спроби США обмежити збитки без прямого втягування.
Повністю «закрити» Баб-ель-Мандеб хуситам технічно складно — західний берег належить іншим державам. Однак вони цілком здатні вибірково паралізувати рух і тримати ринок у постійному напруженні.
Стратегічний підсумок уже видно. Іран через хуситів отримав другий важіль тиску на глобальну енергетику. Саудівська Аравія опинилася в найбільш уразливому становищі серед великих гравців регіону.
Мекканський пакт проходить перше серйозне випробування. А Сполучені Штати демонструють, що навіть в умовах великої війни з Тегераном не готові автоматично брати на себе кожен регіональний фронт.
Червоне море перестало бути відносно спокійним обхідним маршрутом. Тепер це нова лінія фронту, де переплітаються нафта, судноплавство, проксі-війни та великі геополітичні розрахунки.
Те, як сторони відреагують у найближчі тижні, визначить, чи залишиться ця криза керованою, чи перетвориться на ще одне затяжне вогнище нестабільності на Близькому Сході.