Історія подвигу екіпажу СКР‑112.
У ніч на 21 липня 1992 року українські офіцери прибули на борт СКР-112, випередивши російського начальника штабу дивізіону, який мав керувати тренуваннями до параду до Дня флоту, і розійшлися по своїх каютах. Вранці прийшов командир Настенко і підтвердив, що все за планом. Старший тренувань прибув о 08:15, отримав по радіо дозвіл від оперативного чергового відійти від причалу. А далі щось пішло не так.
Квінтесенцією усього, що відбувалося на Чорноморському флоті, для мене є повстання на СКР-112. Воно розписане похвилинно, усі його герої ще живі, шануймо їх.
Запитання з зірочкою: що має робити повсталий корабель на Чорному морі?
— Іти на Одесу!
Справді, повсталі українці і на броненосці «Потьомкін» у 1905, і на крейсері «Пам’ять Меркурія» у 1917 йшли на Одесу. Не став винятком і СКР-112. Отакий парадокс. В уявленні всякої вати «Одєсса — русскій город», але насправді єдиний український порт, куди прямують усі повсталі українці. СКР-112 пішов на Одесу з Донузлава.
Донузлав — це велике солоне озеро в степовій частині Криму на захід від Євпаторії, з’єднане з морем вузькою протокою, або, якщо хочете, затока. Містечко Новоозерне на берегах цієї затоки серед моряків-чорноморців, які не бачили Малокурильська, вважалося дупою світу. Дата і час: 08:41, понеділок, 21 липня 2025 року за східноєвропейським часом (EEST). Вітер, степ, солончаки. Хоча до курортної Євпаторії з рідкісними для Криму піщаними пляжами їхати було 30 хвилин на автобусі — як від КПІ до Дарниці.
Тож початкове місце дії, старовинний Ґезлев, єднає СКР-112 швидше з повстанням гетьмана Самійла Кішки на турецькій галері, ніж із «Потьомкіним». Очолив його хай і не гетьман, але майбутній контр-адмірал Микола Жибарєв, тоді капітан другого рангу.
Згадаймо, що повстання на «Потьомкіні» очолив матрос Матюшенко, а на «Пам’яті Меркурія» — мічман Дяченко, і констатуємо, що з повстання до повстання українські моряки готувалися дедалі краще. (Мічман Вадим Дяченко, до речі, у 1948–1950 роках очолював мехмат Київського державного університету, це може й не гетьман, але вже точно якийсь генеральний писар).
СКР-112 був спущений на воду у 1967 році на заводі «Янтар» у Калінінграді. Водотоннажність — 1077 тонн, довжина — 82 метри, ширина — 9 метрів, осадка — 2,85 метра. Озброєння — дві 76-мм артилерійські установки, два 533-мм п’ятитрубні торпедні апарати, дві реактивні бомбові установки РБУ-6000. Екіпаж — 108 осіб.
Сторожові кораблі (СКР) призначалися для захисту конвоїв транспортних суден та великих кораблів від підводних човнів і авіації, у Другу світову війну вони були в більшості флотів. Їх розглядали як «дешеві есмінці» з меншою швидкістю і озброєнням і класифікували як ескортні фрегати чи корвети. Також їх використовували прикордонники як патрульні судна. У Радянському Союзі СКР називали «дивізіонами поганої погоди», бо вони традиційно називалися «Ураган», «Шторм», «Вітер», «Буря», «Туман» тощо.
Восени 1968 року СКР-112 перейшов на Чорноморський флот. У 1969–1970 роках воював у Єгипті з ізраїльтянами. Чи просто морально підтримував єгиптян в Александрії, зараз уже не розбереш. У 1980–1981 роках пройшов на «Севморзаводі» у Севастополі середній ремонт. У подальшому базувався в Донузлаві, на 1992 рік — у 17-й бригаді ОВР (охорони водного району).
У Донузлаві традиційно була ще дивізія десантних кораблів, у тому числі малі десантні кораблі на повітряній подушці, дивізіон ескадрених міноносців, тральщики, кораблі управління і зв’язку тощо. Саме тут у 2014 році чинили опір російській агресії тральщик «Черкаси» та великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» — єдині кораблі ВМС України, які наважилися на спротив окупантам. Але це вже потім.
До речі, командиром тральщика «Черкаси» певний час був капітан ІІІ рангу Олексій Неїжпапа — нинішній командувач ВМС України, віце-адмірал. Але повернімося до СКР-112.
26 січня 1992 року екіпаж СКР-112 склав присягу народу України разом з іншими кораблями 17-ї бригади. Як і більшість Кримської військово-морської бази (Донузлав). Чомусь у Донузлаві більше любили Україну, а в Севастополі — Росію. Але невизначеність із підпорядкуванням флоту і невдалі Масандрівські угоди з Росією у червні цього ж року призвели до тиску на українські екіпажі з боку командування ЧФ.
Офіцерам, що присягнули Україні, безпідставно не присвоювали чергових звань, викреслювали зі списків на отримання житла, примушували до звільнення з флоту. Одного з очільників повстання на СКР-112, капітана ІІ рангу Миколу Жибарєва, за тиждень до нього відсторонили від управління штабом бригади та виконання своїх обов’язків.
А також планували зняти флагманського механіка, капітана ІІ рангу Юрія Тарабукіна, і помічника з роботи з особовим складом дивізіону ПЧК, капітан-лейтенанта Василя Горобця. Від командира корабля, капітан-лейтенанта Настенка, вимагали подання рапорту на звільнення.
За день до повстання українські офіцери зібралися на квартирі Жибарєва, гінцем із Севастополя від орггрупи ВМС був капітан ІІІ рангу Мирослав Мамчак. Що саме пили, не признаються. Обговорили ситуацію й вирішили здійснити перехід в Одесу з метою звернути на себе увагу ВР і Міноборони.
У групу мали увійти також малий протичовновий корабель і катер, але не склалося. Наштовхнув їх на таку демонстрацію випадок у квітні цього ж року, коли помічник командира малого протичовнового корабля, який не хотів служити з моряками, що присягнули Україні, уночі перейшов своїм кораблем із Донузлава в Севастополь. Але вони не нічні злодії, перейдуть удень.
За планом уранці 21 липня СКР-112 мав виходити від причалу для тренування параду до Дня флоту через тиждень — у ЧФ це свято важливіше за 7 листопада й 9 травня разом узяті: з показовим проходженням кораблів повз Графську пристань, стрільбами кораблів і авіації, зануренням підводних човнів, прольотом повз трибуни кораблів на повітряній подушці, висадкою десанту, «зоряним запливом» через мазутну бухту матросів у білих чохлах від безкозирок на голові (щоб легше рахувати, скільки втопилося), і бойовими водолазами, що рядами, як тридцять витязів прекрасних, у ногу марширували на пляж прямо з хвиль.
Таке напружене театралізоване дійство, звісно, вимагало наполегливих тренувань упродовж місяця перед парадом.
У ніч на 21 липня українські офіцери прибули на борт СКР-112, випередивши російського начальника штабу дивізіону, який мав керувати тренуваннями до параду, і розійшлися по своїх каютах. Вранці прийшов командир Настенко і підтвердив, що все за планом. Старший тренувань (начштабу дивізіону, капітан ІІІ рангу) прибув о 08:15, отримав по радіо дозвіл від оперативного чергового відійти від причалу. А далі щось пішло не так.
Варто було віддати швартови, як у стернову рубку піднявся Микола Жибарєв і оголосив, що як старший за званням (капітан ІІ рангу) і посадою (начштабу бригади, а не дивізіону) він бере на себе командування кораблем і наказує командиру Настенку йти на зовнішній рейд.
О 08:30 російський начштабу спробував відсторонити українців від управління кораблем, однак був нейтралізований чотирма українськими офіцерами. Примовка, що гуртом і батька добре бити, що вже там якогось начштабу, укотре справдилася. Запропонували стояти на містку, але не втручатися, або спуститися в каюту. Він обрав друге.
О 08:56 старшина сигнальників Анатолій Палашов підняв над СКР-112 український прапор. На борту були також строковики з Росії, Чечні, Грузії, Балтії, але вони також підтримали екіпаж і навіть потім просили дослужити на українському кораблі.
Офіцери СКР-112 на містку прослуховували всі перемовини оперативного чергового бази. Він вимагав від кораблів на першому причалі перекрити вихід у море — те, що в 2014 році вони зробили, затопивши впоперек 200-метрової протоки аж 4 старі кораблі. Втім, жоден із кораблів, що чергували біля вихідного каналу в 1992, не встиг.
Вже коли СКР-112 пройшов канал на вихід у море, за ним кинулися малий десантний корабель на повітряній подушці (МДК-184) та малий протичовновий корабель (МПК-93, корвет ярославської побудови). При цьому корабель на повітряній подушці спочатку вирішив, що протичовновий корабель також повстанець і чверть години заважав йому вийти з озера.
Наскільки ж легше з розпізнаванням в українських моряків — сказав «паляниця!» у Р-625 станцію і вйо на Одесу.
О 09:25 начальник штабу ЧФ підняв у повітря черговий протичовновий літак-амфібію Бе-12 «Чайка», однак йому тут же заборонили зліт із Київського зонального центру управління польотами — авіація вже давно присягнула Україні. Командувач ВПС генерал Тимошенко підтвердив заборону.
О 10:00 про інцидент стало відомо командувачу ВМС України контр-адміралу Борису Кожину, він зателефонував начальнику штабу ЧФ і переконував того не переслідувати СКР: «Якщо є воля людей, нехай ідуть на Одесу». І отримав відповідь, що якщо буде потрібно, по СКР застосують зброю.
У цей час при радіообміні СКР-112 із МДК-184 українцям дали зрозуміти, що мають наказ на відкриття вогню, і корабель на повітряній подушці дав 3–4 черги з автоматичної зенітної 30-мм спареної гармати по курсу корабля з дистанції 2 кабельтових (370 метрів).
На що капітан ІІ рангу Жибарєв відповів по радіо: «Я йду під Державним прапором України в її територіальних водах і слідую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати». І наказав провернути гармати головного калібру. 76-мм калібру оті автоматичні 30-мм пукавки — як слону груша. Командир малого десантного корабля натяк зрозумів.
У цей час командувач ВМС України Борис Кожин їде на радіоцентр, звертається до головного редактора місцевого радіо Ірини Котвалюк із проханням надати йому прямий ефір, вона перериває радіопередачі і проводить його в студію. Ось його промова:
«Шановні севастопольці! До вас звертається командувач Військово-морськими Силами України контр-адмірал Кожин. 20 хвилин тому мені стало відомо, що екіпаж сторожового корабля СКР-112, що дислокується в Донузлаві, підняв Державний прапор України, вийшов у море і зараз прямує в порт Одеса.
Раніше особовий склад цього корабля на чолі зі своїм командиром капітан-лейтенантом Сергієм Настенком прийняв військову присягу на вірність народу України. Корабель із мирною метою вийшов у море, підняв Державний прапор України, іде в її територіальних водах і прямує в український порт Одеса.
Коли я звернувся до начальника штабу Чорноморського флоту віце-адмірала Гурінова не протидіяти сторожовому кораблю СКР-112, то отримав відповідь, що по кораблю буде застосовано зброю, а це може призвести до людських жертв. У складі екіпажу цього корабля служать і представники міста Севастополя, ваші діти і внуки.
Тому, дорогі севастопольці, не втрачаючи часу, дзвоніть по всіх телефонах на командний пункт Чорноморського флоту і вимагайте від його командування у жодному разі не застосовувати проти сторожового корабля СКР-112 зброї. З прибуттям корабля до Одеси компетентною комісією будуть оперативно і всебічно вивчені мотиви такого відчайдушного кроку екіпажу, про що ви будете своєчасно проінформовані через усі засоби масової інформації». Dixi. І хто може, хай скаже краще.
Я не знаю, чи мала пресслужба українських ВМС апарати з додзвоном, якими можна було б DDOSити штаб ЧФ, і чи взагалі тоді були такі апарати, але факс уже мала і дуже цим пишалася. Я певен, що крім радіо інформація пішла ще й основним новинним агенціям. Флотських журналістів тоді готував львівський військовий інститут, тож на чиєму боці виявилися акули пера, у вас не має бути жодних сумнівів. Але найкраще, звісно, придався б чат-бот якоїсь колекторської фірми, але чого ще не було, того не було.
У відповідь на шквал дзвінків штаб ЧФ пригальмував із використанням зброї і наказав МДК-184 іти на таран.
— Як зрозуміли? Таран! Терентій, Анна, Ростислав, Андрій, Наташа!
— Хто всі ці люди?
Втім, під мисом Тарханкут у МДК-184… закінчилося пальне. Таран без пального відмінявся. Хтозна, може, воно тому й закінчилося, що наказали таран. Далі СКР переслідував лише МПК-93, але на таран також не ліз.
Тут же, під мисом Тарханкут, зустрів СКР-112 і пішов паралельним курсом український прикордонний катер. Він надавав швидше моральну підтримку, але, сподіваємося, фільмував. Вже було б неможливо приховати свої протиправні дії в морі.
О 13:00 у повітря таки були підняті два літаки Бе-12 Чорноморського флоту. Зі штабу флоту їм надійшов наказ імітувати торпедні атаки на СКР-112. Але на прохання командира повторити наказ під магнітофонний запис черговий відморозився. Повторної команди не надійшло.
У цей же час з Одеси на зустріч вийшло два прикордонних кораблі, командування Одеського військового округу підняло в небо винищувач Су-27, який відігнав гідролітаки від СКР, вони сіли на аеродром у Качі. А сам винищувач деякий час патрулював над сторожовиком, прикриваючи його з повітря. Це було вже десь під газовими буровими вишками на півшляху до Тендри.
З подальших радіоперемовин Жибарєв зрозумів, що з Севастополя до них вислали СКР «Разітєльний» (фрегат, того ж класу, що «Гетьман Сагайдачний») та ракетний катер РК-260. Через 30 хвилин по правому борту з’явився той катер і став небезпечно маневрувати, відстрілювати з линемета викидку, щоб намотати її на гребний гвинт СКР-112.
Доводилося ухилятися від нього. Жибарєв наказав зіграти бойову тривогу і подати снаряди до гармат. РК-260 одумався і просто пішов слідом. Так СКР-112 конвоювали вже два російських кораблі і слухняно йшли за ним, як за флагманом.
О 17:00 їх наздогнав «Разітєльний», і, не розібравшись, пішов в атаку на малий протичовновий корабель МПК-93, який ледь від нього ухилився. Кажу ж, із розпізнаванням у росіян завжди були проблеми. Розібравшись, усі три російські кораблі пішли на зближення з українським СКР, щоб затиснути його в лещата і зупинити.
«Разітєльний» приспустив правий якір, щоб він урізався в борт СКР-112, і пішов на таран, викликавши на бак групу захоплення в рятувальних жилетах і з автоматами. Проте маневр не вдався, СКР пригальмував, і фрегат пролетів мимо.
Саме в цей час на іншому кораблі росіян, на МПК-93, вийшла з ладу стернова машина, заклинило стерно, він став описувати циркуляцію і ледь не протаранив фрегат «Разітєльний». Пройшов у кількох метрах від корми. Після цього цей корвет ярославської побудови відмовився від переслідування корвета заводу «Янтар» і повернувся на базу.
Отож, через 10 годин переслідування встановився певний статус-кво. СКР-112 проти СКР «Разітєльний», ракетний катер РК-260 на підводних крилах проти прикордонного українського катера «Гриф», який тримався поруч у 5 кабельтових. Капітан ІІ рангу Жибарєв запропонував по радіо лягти в дрейф не ближче ніж у двох кабельтових і провести переговори.
Він проінструктував капітан-лейтенанта Настенка продовжити рух, якщо він не повернеться через 30 хвилин, і відбув на шестивесельному ялі, присланому з «Разітєльного», на перемовини.
Кінематографісти, де ви всі? Море, хвиля, сонце, два вузькі довгі сірі (шарі) кораблі з білими номерами хитаються в розсинхроні з борту на борт на брижі, а між ними, як мандавошка, виблискує мокрими веслами в повітрі шестивесельний ял.
Права на воду, ліва табань! Де ви взагалі ховаєтесь, кіношники? За тридцять років не зняти такого фільму! Коли вахтовий журнал СКР-112 — уже готовий сценарій. Коли наші моряки наче зійшли зі сторінок Сабатіні — відвага і честь, рішучість та удача, лицарі без страху і сумління. А вороги настільки нездатні, що тричі за день ледь не повбивали одне одного.
Який там бриг «Меркурій» і два турецькі кораблі, коли таке кіно! Коли для перемоги українців задіяне все, аж до телефонних хуліганів. І свій внесок у порятунок бунтівного СКР зробили десятки людей, льотчики, прикордонники, моряки — аж до цивільних дикторок на радіо.
Сволочі ви, кіношники. Навіть коли вперше взялися знімати фільм про моряків героїчних «Черкас», показали українців якимись недолугими архарівцями в рваних шинелях і пожмаканих вушанках, а росіян — героями-орлами в крапових беретах, які наче ті билинні водолази на Дні флоту, щойно стройовим кроком по дну перейшли Донузлав. Таким не варто й опиратися. Усе одно всіх захоплять і постріляють.
Не дивно, що капітан ІІІ рангу Юрій Федаш фільм забракував. Бо справжні «Черкаси» під його командуванням отримали перше місце за результатами змагань обох флотів — і ВМС України, і ЧФ РФ, тобто були найкращим кораблем на Чорному морі. І носили перехідний вимпел. А більших розгільдяїв, ніж росіяни, не бачив світ: що не пролюблять, те розіб’ють і руки поріжуть. Історія СКР-112 тому запорука.
Нам не дано знати, про що говорили капітан ІІ рангу Жибарєв і капітан І рангу Силін у командирській каюті, але після цієї розмови СКР «Разітєльний» перейшов у ВМС України. Ну, не прямо зараз. Вже в Севастополі. Зараз капітан Силін просто вислухав аргументи колеги, зв’язався з начальством і відмовився від переслідування і теж пішов на рейд Одеси. Ця сцена варта Ейзенштейна. Броненосець «Потьомкін» перетинає стрій урядової ескадри!
Аж тут якраз надійшли два прикордонних кораблі з Одеси і передали, що готові прийняти СКР-112 до причалу у Військовій гавані.
Злі язики кажуть, що найбільшому такому рішенню сприяв також проліт українського винищувача, що піднявся в повітря з аеродрому Бельбек, над штабом Чорноморського флоту в Севастополі на бриючому польоті й приурочений до цього візит до оперативного чергового ЧФ українського капітана І рангу Євгена Лупакова. Наказ «Разітєльному» відкликали.
О 18:50 СКР-112 зайшов до внутрішньої гавані порту Одеса і пришвартувався до Потапівського молу на території 18-ї бригади прикордонних кораблів.
Україно, приймай апарат. Махнули без оглядин.
Іронічно, але всі учасники цих перегонів на виживання при розподілі флоту потрапили в українські ВМС. СКР «Разітєльний» став фрегатом «Севастополь». МПК-93 став корветом «Ужгород». Катер Р-260 став ракетним катером «Умань».
Шкода, що СКР-112 швидко списали зі списків українського флоту й порізали на голки — уже у 1996 році. Вище керівництво держави лякала навіть пам’ять про безкровну, на вольових якостях, перемогу українців, і воно проігнорувало усі пропозиції зберегти СКР-112 як музей українського флоту.
Українському флоту весь час дуже не щастило. Вище керівництво країни або не любило Україну, або не любило флот. Як гірко зауважив Микола Жибарєв: «Мабуть, не кожній прибережній державі дано бути морською».
Морська охорона, створена контр-адміралом Жибарєвим, виявилася єдиним флотським з’єднанням, яке в 2014 році дисципліновано вийшло з Криму, з усіма кораблями, тиловими частинами й сім’ями, і перейшло в Маріуполь. Не виправдовуючись тим, що не було наказу з Києва. Коли чиниш так, як належить — усе завжди просто і чітко. Нюанси починаються у зрадників.
Автор: Антон Санченко. Уривок з книги «Лоція моря Гостинного».