Як вбивали наших предків.
18 листопада 1932 року вийшли постанови ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель» і політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», які ще більше посилили репресивні заходи щодо українських селян.
Спланована конфіскація у них урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування призвела до їх вбивства голодом, апогей якого припав на травень-червень наступного року.
Перехід від продрозкладки до продподатку, введеного у 1921 році після невдачі першого комуністичного штурму, а у 1923-у — до єдиного сільськогосподарського податку, збільшення посівних площ та запровадження привнесених непом ринкових механізмів сприяли стрімкому нарощуванню хлібозаготівель.
Однак криза осені 1924 — весни 1925 року, викликана дисбалансом цін на хліб і промислові товари, підштовхнула владу СРСР до запровадження адміністративних заходів, направлених на витіснення з ринку приватних заготівельників сільськогосподарської продукції, і до кінця 1926 року у цілому була відновлена державна монополія на хлібозаготівлю і завершився перехід до директивного механізму ціноутворення.
Проте вже наступного року подолання «ринкової стихії», неврожай у ряді регіонів, специфічна кон'юктура на м'ясо-молочну продукцію і низькі ціни на хліб, що руйнували доцільність господарювання, привели до тяжкої хлібозаготівельної кризи.
XV з'їзд ВКП(б), що пройшов у грудні 1927 року, констатував нездатність сільськогосподарського сектору стати опорою прискореної індустріалізації і мілітаризації, покликаних змінити економічний уклад аграрної країни, що жила в умовах перманентної «воєнної тревоги».
Вихід із кризової ситуації більшовикам бачився у створенні на селі великих колективних об'єднань і примусовій реквізиції хліба у заможного селянства руками бідняцько-середняцького активу, за спинами якого стояв репресивний владний апарат.
Апробований під час поїздки Йосифа Сталіна Сибіром в січні 1928 року метод застосовували з певними застереженнями, стримуючи найзавзятіших експропріаторів і декларуючи його тимчасовість та надзвичайність.
Однак восени селяни дали хліба ще менше, ніж попереднього року, і 28 червня 1929 року ВЦВК і РНК РСФРР прийняли закон «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів», 3 липня продубльований ВУЦВК і РНК УСРР.
Він перетворював примусову хлібозаготівлю на звичайну практику з широким арсеналом засобів подолання економічного опору селянства: від розорення п'ятикратними штрафами до кримінальної відповідальності, що серед іншого передбачала і конфіскацію майна та депортацію у віддалені регіони СРСР; чверть надходжень від штрафів та розпродажу вилученого майна перераховувалася у фонди кооперування та колективізації бідноти, чим більшовики розв'язали на селі чергову війну.
Заможні селяни, на яких покладалось 35-40% хлібозаготівельного плану села, на запровадження надзвичайних заходів відповіли згортанням господарств, відмовою від найманої праці, організацією товариств спільного обробітку землі (т. зв. «тсози») чи артілей.
Влада у відповідь організувала переслідування учасників «лжеколгоспів» та постановами сільських сходів про підвищені завдання на поставку хліба державі за заниженими цінами.
18 липня 1929 року політбюро ЦК ВКП(б) оголосило недоцільним прийняття у колгоспи куркулів, постановою ЦК ВКП(б) від 26 серпня «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів» вільна торгівля хлібом заборонялася, призначені для села промислові товари передавалися у фонд отоварювання хлібозаготівель на основі контрактації, яка стала обов'язковою.
27 грудня на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів Сталін оголосив про згортання політики НЕПу і перехід до другого комуністичного штурму, який передбачав усуспільнення приватної власності селян та земельних ділянок і організацію життя у формі комун, до яких, як писала газета «Правда», селяни пішли «цілими селами, волостями, районами».
Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством» від 1 лютого 1930 року, продубльованого в радянській Україні 5 квітня, «у районах суцільної колективізації» були заборонені оренда землі та застосування найманої праці в одноосібних селянських господарствах.
Відповіддю влади на це стали збільшені обсяги хлібозаготівель, вивезення запасів борошна і насінєвого матеріалу, що весною 1932 року обернулось голодом у деяких регіонах республіки.
Враховуючи скрутну ситуацію і хронічну заборгованість держави за трудодні, набули масового характеру крадіжки колгоспного майна, яке законом від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності» каралось позбавленням волі на строк понад 10 років або розстрілом.
Але закон «про п'ять колосків» не допоміг «вибити» хліб з українських селян: станом на 5 жовтня 1932 року з 23 270 колгоспів план виконали тільки 1 403, а на кінець жовтня хлібозаготівельний план було виконано лише на 39%, що поставило під загрозу постачання хлібом промислових центрів України і експортні зобов'язання.
Реагуючи на цей заклик, рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах СРСР були створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії, яку в Україні очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов.
5 листопада він і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали на місця директиву з вимогами негайного виконання «закону про п'ять колосків» з «обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів».
На виконання цих вказівок 8 листопада почалась товарна блокада: «призупиняється відвантаження товарів для сіл всіх областей України», допоки колгоспи та «індивідуальні селяни» не розпочнуть «чесно і добросовісно виконувати свій обов'язок перед робітничим класом і Червоною Армією» в справі хлібозаготівель.
18 листопада 1932 року політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову[1] «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», згідно з якою за незадовільне виконання планів хлібозаготівель, неправильне використання хліба та його розкрадання створені у колгоспах натуральні фонди перераховувались у фонди хлібозаготівель, заборонялось видавати натураванси, вилучалися натураванси хліба за трудодні, встановлювались натуральні штрафи розміром 15 місячних норм здавання колгоспом м'яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників; дещо пізніше рішенням Раднаркому УСРР крім м'яса натуральні штрафи було дозволено брати картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання.
На виконання прийнятої того ж, 18 листопада, постанови політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» вже через чотири дні голова ДПУ УСРР Станіслав Раденс розробив оперативний план з виявлення «контрреволюційних гнізд» і розгрому «куркульських груп», що «ведуть активну боротьбу проти хлібоздачі» і «організовують розкрадання колгоспного хліба».
Постановою РНК УСРР і ЦК КП(б)У від 6 грудня затверджувалось занесення на т. зв. «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі, покаранням для котрих стали заборона довезення товарів до сільських крамниць, ведення в селах державної, кооперативної та колгоспної торгівлі і будь-якої форми кредитування.
Після запровадження згаданих заходів і обмежень вже до кінця грудня 1932 року без продуктів харчування опинилася більшість українських селян, яким постановою політбюро ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 22 січня 1933 року заборонялось виїжджати поза межі України.
Виконання цієї настанови покладалось на місцеві органи влади і забезпечувалось розміщенням на кордонах УСРР та залізничних станціях військових частин та підрозділів ОДПУ.
Апогей голоду припав на травень-червень, коли статистичні органи реєстрували на порядок більшу, ніж звичайно, смертність у селах, після чого її рівень став поступово знижуватись і нормалізувався наступного року.
Жертви голоду на вулицях Харкова, 1933 рік. Колекція кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії)
Аналіз цих даних вказує на те, що від голоду у 1933 році померло 3 мільйони 238 тисяч людей, а разом з попереднім 1932 роком — 3 мільйони 941 тисяча осіб (Наразі це лише офіційно доведені, значно занижені цифри-ред).
Першим кроком у напрямку припинення репресивного вилучення продовольства стала таємна директива-інструкція[2] від 8 травня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова, адресована «всім партійним і радянським працівникам, органам ОГПУ, суду і прокуратурі», що орієнтувала їх на припинення масових репресій і виселень, «які, як відомо, торкаються не лише куркулів, але й одноосібників і частини колгоспників», «упорядкування арештів» і «розвантаження» місць ув'язнення.
У другій половині року ЦК ВКП(б) і РНК СРСР ухвалили низку постанов, спрямованих на покращення умов життя і праці в колгоспах: 10 червня був встановлений новий порядок видачі авансів за участь у збиральних роботах, 20 червня колгоспникам було дозволено мати корову, дрібну худобу і птицю, 2 серпня було заборонено встановлення колгоспам додаткових зустрічних планів хлібозаготівель.
«Колгоспний лад остаточно переміг усіх своїх ворогів» — констатував голова Всеукраїнського ЦВК Григорій Петровський 4 вересня 1933 року
Вирішальним чинником у припиненні голоду стало скасування старої системи хлібозаготівель, на зміну якій постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 19 січня 1934 року прийшли тверді норми здачі зерна, обов'язкова поставка якого не повинна була перевищувати третини валового збору урожаю кожного господарства.
Перші ґрунтовні дослідження фактів про Голодомор почалися в кінці 1940-х років у США. У 1985 році Конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження фактів голоду в Україні.
28 листопада 2006 року Верховна Рада України 233 голосами ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який трактує події того часу, як геноцид українського народу.
22 травня 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення геноциду в Україні у 1932—1933 роках.
Крім того, суд констатував, що загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисячу осіб.
Станом на листопад 2023 року Голодомор в Україні 1932—1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили 28 країн світу.
Цієї ж позиції дотримуються Католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква — Київський патріархат та Українська автокефальна православна церква.
Автор Володимир Лук'янюк.
Не всі країни проявляють співчуття до історичної трагедії українців. «Останній Бастіон» нагадує, що державне утворення Ізраїль не визнає Голодомор геноцидом українців через причетність євреїв до цієї трагедії.
Держава Ізраїль не визнає Голодомор геноцидом проти українського народу, оскільки в Ізраїлі немає практики визнання чи невизнання будь-яких національних трагедій, окрім власної.
Попри зневажливе ставлення, Володимир Зеленський підтримав Ізраїль у війні з Палестиною.
Ізраїль не визнає Голодомор також тому, що саме завдяки Сталіну та СРСР було створено Ізраїль у 1947 р. Після Другої світової війни, до розв'язання якої євреї були безпосередньо причетні, було створено державу Ізраїль: державу євреїв для євреїв, де вони залишаються недосяжними для міжнародних судів.
Ось чому і понині для світового єврейства та, перш за все, для Ізраїлю це — заборонена тема. На відміну від розпіареного Голокосту й відверто перебільшеної кількості жертв у 6 мільйонів.
Детальніше ознайомитися із повним переліком винуватців Голодомору 1932—1933 років в Україні можна у нашому матеріалі за наступним посиланням.