Головне – не дати українському суспільству сигналу достатньої потужності, щоб воно прокинулося. Головне – не перейти больовий поріг, коли звичайне вовтузіння офіційних осіб на найвищому рівні перестане викликати роздратування і почне викликати справжню тривогу. Головне – рухатися плавно і з розумінням, що на стороні капітуляції – фактична більшість українського електорату.
Стратегія тих, хто організовує капітуляцію України, тобто виконання написаних Порошенком Мінських угод – йти маленькими кроками.
Протискувати пункт за пунктом, підпункт за підпунктом, Штайнмаєра за Штайнмаєром.
В кожному раунді переговорів звинувачувати Україну у небажанні миритися. Повертатися поступово на усі міжнародні майданчики, щедро посипаючи свій шлях купюрами, і з тих майдачників звинувачувати Україну у небажанні миритися.
Повторювати за заповітом Гебельса брехню. Називати вибори засобом припинення війни, разом з тим пострілювати по українцях, привчити усіх до того, що це нормально – вбивати українців доти, доки ті не погодяться на вибори на окупованих територіях – окупованих передовсім російськими телеканалами. Кого виберуть російські телеканали? Вони виберуть солдатів та командирів нової армії, котра піде на нас війною. Вони виберуть армію, котра воюватиме з нами набагато потужнішими засобами, аніж гради чи танки – вони будуть легітимними представниками захоплених росіянами територій, їх слова транслюватимуть на усіх світових телеканалах, вони обов’язково розкажуть всьому світу, яке горе їм зробила Україна.
Їх прийматимуть на найвищих дипломатичних майданчиках, якщо не на трибунах, то коло трибун, на прес-поінтах, у медійних кулуарах, зазвучать голоси Донбасу – заспіває свою пісню донбаська Грета, ще більш переконливо і аргументовано розкаже, як Правий сектор і ЗСУ відібрали у неї дитинство.
Наділені, відповідно до Мінських домовленостей, правом укладати міжнародні угоди, автономії Луганська та Донецька будуть регулярно цим правом користатися, привчаючи світову спільноту до того, що вони – суб’єкт світової політики. Суб’єкт набагато успішніший, аніж Придністров’я, Абхазія чи Південна Осетія – тому що жодній з цих захоплених Росією територій не вдалося отримати такого рівня міжнародного визнання – хоч і неповного, але рекордного.
Звісно, ні у яку Україну ніхто там не буде повертатися. Цього відверто не будуть бажати ні лідери утворень, ні, що важливіше, населення.
Отака приблизно формула.