Масове переселення українців за межі своєї етнічної території розпочалось у другій половині XIX століття.
Цьогоріч 6 вересня минає 135 років з моменту, коли в 1891 році на кораблі «Орегон» до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія прибули перші два українських поселенці Іван Пилипів і Василь Єлиняк з села Небилова Калуського повіту в Галичині.
Вони стали засновниками селища Една у провінції Альберта, найстарішого українського поселення у Канаді, яке з часом перетворилось на осередок найбільшого українського анклаву у Північній Америці.
Масове переселення українців за межі своєї етнічної території розпочалось у другій половині XIX століття, до чого їх спонукали безземелля, злидні та правова дискримінація. Після скасування кріпацтва в російській імперії з Лівобережжя та Правобережжя Дніпра почалось інтенсивне переселення на Поволжя, Північний Кавказ, в той час, як з Австро-Угорщини еміграція відбувалась на Американський континент.
Масовою еміграція селян, низькооплачуваних робітників і безробітних стала в 1877 році, коли на Західній Україні з’явились перші агенти з вугільних компаній Пенсильванії, — до США із Закарпаття, Галичини та Лемківщини до початку Першої Світової війни виїхало майже 700 тисяч українців, які працювали у вугільній, металургійній і металообробній, ткацькій промисловості, на рудниках з добування золота, срібла, олова та на будівництві.
У 1880-х роках розпочалась еміграція до Бразилії та Аргентини, уряди яких оплачували видатки на переїзд переселенців, яким надавали у власність ділянки землі від 25 гектарів з десятирічною відстрочкою їх оплати. Незважаючи на тяжкі умови проживання і незвичності субтропічного клімату, до Південної Америки до 1914 року виїхало близько 60 тисяч селян з Галичини та Буковини.
«Їхалося 22 дні. В дорозі було всіляко: було так, було інак. Корабель їхав морем, а потім рікою до якогось великого міста. То був Монтреаль.Котрого дня ми виїхали з Гамбурга, а котрого дня приїхали до Монтреалу, а котрого до Вінніпегу, то, бігме собі не пригадую.На стадії у Вінніпегу дали нам чоловіка, що говорив по-німецьки, а також і по-нашому, як тепер кажемо, по-українськи. Він мав нам показувати поля, а ми могли їздити куди захочемо, бо залізниця була для нас задармо.Сподобалися нам фарми. Я записав числа одної фарми на себе, а другі числа записав на Єлиняка, бо він не вмів писати. Ми вернули до Вінніпегу і поплатили по десять долярів за землі, які ми мали взяти як «гомштад»,-згадував Іван Пилипів у 1932 році.
Вони побували у німецьких колоніях Лангенбург у Саскачевані і Гретна у Манітобі, побут і умови життя в яких переконали їх у перспективності переселення до Канади — придбавши дві ділянки під майбутні «ферми», Єлиняк залишився на зиму у Гретні, а Пилипів повернувся на батьківщину, щоб забрати родини. У Галичині за агітацію односельчан за переїзд до Канади він був заарештований, звинувачений у шахрайстві і 12 травня 1892 року засуджений до місяця ув’язнення, бо «найяснійший цісар поміг людям вернути з Аргентини, трийцять родин на свій власний кошт, а ти хочеш, щоби цісар знов помагав, як людям щось злого станеться?».
До 1899 року до Канади виїхало 12 950 чоловік з Галичини та Буковини, а до 1914 року, коли закінчилась перша хвиля еміграції, до 140 тисяч українців розселилось у провінціях Манітоба (40%), Альберта (30%) та Саскачеван (24%). Станом на 2006 рік у Канаді проживало 1 209 085 українців, які становили 9-у за чисельністю етнічну групу (найбільшу слов’янську діаспору), а сама країна була третьою за кількістю етнічних українців.
Іван Пилипів став заможною людиною, прожив 77 років і помер 10 жовтня 1936 року в Едні в результаті падіння з вікна під час весілля; його будинок став частиною української культурної експозиції в екомузеї Калина-Кантрі поблизу Едмонтона.
Заможний фермер Василь Єлиняк, з яким Пилипів більшу частину свого емігрантського життя не спілкувався через розбіжності у питаннях релігії, як один з перших емігрантів 3 січня 1947 року став почесним громадянином Канади і помер у віці 92-х років 12 січня 1956 року у місті Чіпмен, провінція Альберта. У родині Василя Єлиняка було семеро дітей, 51 онук та 62 правнуки і правнучки, одна з яких — Еріка Еленьяк — стала всесвітньо відомою як зірка журналу «Playboy» і кіносеріалу «Рятівники Малібу».