З огидою спостерігаємо за хаотичним вистрибом зелених бліх на політичному сукні країни.
Не важко уявити, який бедлам почнеться під вечір 9 грудня, коли, нарешті, на стіл перед нормандськими візаві Зеленським будуть викладені так довго і ретельно приховувані від власного суспільства краплені карти. У тій колоді Україна – навіть не шістка. Авжеж – і не дзвінкова.
Якійсь дещиці сьогодні ще ідеологічно переконаних слуг доведеться пройти не вельми утертим шляхом фракційних ренегатів Анни Скороход і Антона Полякова. Монобільшість на те й «не стерео», щоб миритися бодай з одним акапельним голосом, який наважився випасти з унісону! Щоправда, щирому «прозрінню» служивих відступників ми теж не ймемо віри – до тих зелених лав усіх до ноги полум'яних реформаторів повела кон'юнктура.
Даруйте відвертість, але і за «пристойними» прізвищами пристайків, абромявічусів, прозрілих полякових і скороход нам чомусь ввижається шельмуватий лик Мамони. А балачками про дитячі мрії побудувати в Україні «соціально орієнтоване суспільство на зло баризі Порошенку» повпреди плебсу маскують або своє невміння розгледіти голого короля, або, що гірше, небажання відкрити на те позеленіле ню очі.
Щодо ідеологічних переконань віртуальних партійців Слуг Народу треба визнати – чистісінький оксиморон! Як поєднати непоєднане? Трохи просунутіші у порівнянні з трускавецькою служивою масою ідеологи зеленого нашестя відверто маніпулюють нашою свідомістю.
Адже лібертаріанство, яке підняте слугами на свій піратський прапор у якості світлої мети реформації, зокрема, передбачає індивідуальну свободу особистості, мінімізацію розміру державного апарату, загалом право людини робити з собою та своєю власністю усе, що заманеться, аж до межі, на якій хтось інший робить те саме.
Ми, на жаль чи на щастя, не настільки лібертаріанці, щоб анархію вважати виходом. Але ви теж, панове, бачите, що кожен наступний крок зеленої команди віддаляє загал не лише від лібертаріанства, а й від наваленої купи обіцянок про мінімізоване чиновництво, розкріпачених фопівців, велосипеди і самокати замість кортежів, дешеві гази, непідйомні (на вагу) зарплати ескулапам та шкрабам.
А що отут з поваги до чужої думки? Вчитуйтеся, шановні, у текст, виголошений спересердя і з середини: «…Тому що на даний момент авторитетом користується… лише він. Зараз дослухаються тільки до нього. Якщо він стиснутим п'ястуком наведе порядок – тоді й буде порядок, і фракція запрацює продуктивно. А зараз комунікація відсутня начисто! Повністю!... Тільки тоді, коли Зеленський заходить на фракцію, усі замовкають…».
Переклад наш, бо про п'ястук фракція включно з екс-слугою Поляковим точно не чула. А щодо «фрейми», себто – рамки, скажемо таке: дійсно, кожен з нас сущих навколишній світ вписує у особисту, абсолютно персоніфіковану фрейму. Наша рамка – тільки наша, і веселковий світ, що видиться крізь неї, тільки наш. Чому він має бути зеленим? З недолугим паяцом у центрі?
От ми твердо переконані у одвічному праві депутата Верховної Ради України від владної партії «Слуга народу» Ольги Василевської-Смаглюк на будь-яку думку. Навіть на ту, що «1 плюс 1» ‒ український канал. Більше того, з розумінням сприймаємо щенячий захват (у позитивному сенсі гіпертрофії) служивої громадянки від перебування у сфері емпатичного впливу блазня на парламентське середовище. І не кличемо, щоби її грім побив за наступне: «Мені здається, що в нашій країні настільки сильна свобода слова, що її пора б уже трохи приглушити – з поваги до інституту президентства фільтрувати свою мову».
Вашому, пані Олю (дозволите ж нам оцю коректну звертальну поблажливість? Ми набагато похиліші), запамороченню від паяца на дроті і його рояля в кущах можна лише позаздрити. Але нас Ваша зелена парсуна у заляпаному фреймі якось не збуджує. Можна не фільтрувати? Дякуємо.