Ще одна страшна зарубка на нашій спільній людській совісті. Помовчимо. Утримаємося від фальші. Не треба шукати слідів Правого сектора і путінського КДБ, з'ясовувати – чий Крим і роль кремлівської пропаганди у створенні вісімнадцятирічного вбивці, чому Росляков двічі їздив до Харкова, де у нього не було родичів, навперейми коментувати сімейні проблеми і схильність Владислава до агресії, яку у нього з дитинства помічали уважні сусіди… Не треба.
Ми безсилі перед викликом, на який ніколи не знайдемо відповіді. Подумки побудемо з рідними загиблих.
Вадим Демиденко