Або ще раз про засади манкурства...
З почуттям глибокого внутрішнього задоволення констатуємо свою належність до спільноти, котра, сподіваємось, теж набачає у жовтому пузці синички і блакитних очах файної кралечки (які так привабливо і негасно вже ось п'ятий місяць сяють над респіратором класу захисту FFP3 Filtering Face Piece) щирий національний символізм.
Нещодавно ми з колегою із занепокоєнням розмірковували про витоки тегу #какаяразніца у сприятливому середовищі широких народних мас, щедро угноєному совковими традиціями, схильністю до хутірського побутування і прагнення будь-що порвати гармошку на чужому весіллі.
Визнали обоє банальну очевидність: національна самоідентифікація, зведена до показової залюбленості у шкварки, шаровари, голого Бородька і надто у «ой, летіли», шкодить більше, ніж відверте українофобство Прилєпіна, Володіна чи того ж недопалка. Останні недолюдьки – вороги, вищір пащі, агресія, орда. Попереднє ж у шароварах розпізнається важче, так, але нищить душі хльосткіше і всеохватно.
Коли палили Жанну д'Арк, палили усю до ноги байдужу площу Старого Ринку в Руані. І Лукаш зраджував не одну наївну Мавку – усіх дитинно довірливих дівчаток гамузом.
До чого тут Жанна з Мавкою? До індукції, шановне панство, бо загальний висновок дається допитливій людині, і не лише серу Холмсу, після ретельного аналізу окремих фактів.
Ось, скажімо, осібно взятий Олександр Масюк з фікусом. Полтавський варіант собачого дітища професора Преображенського. Міський дурачок? Трансґендерний кликуша? Чи щось на кшталт Шарія? Чіткіше визначитися з осудністю цього одіозного суб'єкта місцевого маргінесу нам бракує формальних підстав, але чи не надто зачастило до нас смішне і недолуге у статусі партійної чи державної ідеології?
Навскидку: нацизм починався з пивного кухлика, китайський геноцид під назвою «культурної революції» ‒ з цитатника Мао, світове християнство – з так і нез'ясованого тригера вагітності, більшовицьке потьмарення – з «Іскри». Якщо ближче до наших реалій, то пандемію covid-19 ми отримали від прольоту кажана над Вуханем, а всеукраїнський капець – від пісюна над роялем. Тепер у прольоті і цивілізація, і Україна. І сміємося на кутні.
Щодо фікуса. Сашко Масюк загордився Леоном-кілером, той кіношний суперпрофі теж тягав за собою горщик з декоративною зеленню. Наша місцева пародія на вождя з центральних районів Республіки Конго претендує на посаду директора ДБР, близькі стосунки з Венедіктовою, мріє про тандем із сексуальним земляком-збоченцем Кивою і «викорінення фашизму» в Україні. Першим пунктом програми масюкової Партії лівої руки, яку штукар має намір створювати на базі слуг народу, зажопників і полтавських рідномістян, проголошене урочисте убуцегарення п'ятого президента Петра Порошенка. На прапорі ПЛР вже гаптують профілі Леона-кілера та «справжніх антифашистів» Іллі Киви, Володимира Зеленського і самого Сашка.
Скажете, маячня? Безсумнівно. Тільки біда в тому, що кількісно численніший плебс тяжіє до екстравагантності юродивих. Обираючи їх президентами.
Ніна Матвієнко. Від цілої низки прикультурних діячок, мильних безголосих бульбашок, напівголосих дівзуль з буферно-кормовими компенсаторами і випадкових очільниць Держкіно у статусі «корабельних сосен» пані Ніну вирізняють серйозніші речі – талант від бога, височенний імідж як символ ідентифікованої нації, взірцевість жінки-берегині.
І якщо від бульбашки Марув тіпає ще не соціалізованих тінейджерок з висюльками на губі, у носі, на пупі і далі всюди, то «Посіяла людям літа свої, літечка житом» у виконанні Ніни Матвієнко – гімн усьому, до чого доповзли ми з вами за мільйон років еволюції. Відтак позиція народної співачки, Героїні України, лауреата Шевченківської премії у будь-якій сфері побутування формує світогляд мільйонів.
«А якщо хочеш співати в Росії, то переїжджай туди і звучи там, ‒ дуже правильно радить пані Ніна своїм безрідним колежанкам. І продовжує, ніби з іншого світу. – А насправді ніхто не знає, що там відбувається. Їм вигідна війна. І Європі, Америці, Росії й Україні, саме оцим нашим представникам влади. Вони наживаються на ній».
Тут принагідно заперечимо Ніні Митрофанівні:
А ось від наступних слів шановної Ніни Митрофанівни робиться гірко на душі, бо розумієш же, скількох українців її несправедливі, облудні висновки роблять малоросами.
Вона «рішуче засуджує спротив України щодо московської агресії, винуватцями війни вважає не Росію, а «тих трьох, які вивели всіх цих на площі». Ці «троє» ‒ лідери Майдану Яценюк, Кличко та Тягнибок.
Висновки славетної жінки – медведчукові, і від них тхне зажопою. Біда.
Усік плюс Ломаченко. Забагато честі лицарям кулака і хука – згадувати їхні «прославлені на увесь світ» імена у пості про українську ідентифікацію. «А ну, свисни його у вухо!», ‒ лексика Вечірнього кварталу і його вишкребка. Але доводиться. Оскільки народні маси у кількостях близьких до соціологічного максимуму сатаніють від виду прибитого бугая у комі, а трансляцію боксерських поєдинків ставлять на рівень близький до відосиків Зеленського. «Думки» бугаїв формують настрої плебсу не згірш за конотації Матвієнко.
Ось вірянин православної церкви Московського патріархату, мордобивець Усік ділиться одкровеннями щодо декомунізації: «Люди, які хочуть це робити, нехай візьмуть мило, мотузку й повісяться. Тому що вони самі народилися в Радянському Союзі. Деякі люди, що це роблять, самі були в партіях, і тепер радять, що і як робити».
Головно, надто швидкоплинною і важкою старістю учасників кориди пітекантропів. У макітрі, яку упродовж 12 раундів б'ють кувалдою, від людських думок залишаються лише вигуки.
Тож, не слід дивуватися й участю чемпіона світу WBC, WBO і WBA у легкій вазі Василя Ломаченка в зйомках відео з... російським спецназом. Цей кумир маргиналів із самого малечку «гардіцца» належністю до одного народу з окупантом і зв'язками з «друзями, родичами і суперниками» з Мордору.
Не було б більшої біди, якби ці усіки з ломаченками вищилися з чергового побиття якогось мексиканського чи барбадоського бугая у своєму середовищі. Де хизуватися інтелектом не прийнято. Бо нічим. Так ні – начистив пику чужому мішку біцепсів і зв'язок, і ти вже національний пророк Ісая!
Зеленський – квінтесенція. Інакше не було б отих безбашенних відсотків за неписьменного, боязкуватого, самозакоханого, аж до хрипоти ображеного на попередника блазня-інтроверта на посаду найвідповідальнішої посади у державі.
У цій зеленій фігурі перемножилося стільки недолугості, надій на кривого коня, на галай-балай, що тепер доведеться всенародно вихаркуватися коли б не цілу каденцію.
Слід визнати, панове, що сподівання на українізацію світоглядів Масюка-кілера, Ніни Митрофанівни і усіків з ломаченками мають мало шансів.
Та кожен з нас ще встигне вичавити із себе залишки раба, малороса і зелену цвіль. Поцінували, як ми м'якенько про залишки?