У час, коли українці помирали з голоду, французький експрем’єр Едуард Ерріо у себе на батьківщині розхвалював радянський режим і його лідера Йосифа Сталіна. Перед цим Ерріо відвідав СРСР.
Статтю Ігоря Шуйського про обставини цього сумнозвісного візиту опублікувало видання ВВС-Україна.
Візит колишнього голови уряду Франції Едуарда Ерріо в Україну у серпні-вересні 1933 року донині вважається одним із суттєвих чинників, який вплинув не лише на позицію офіційного Парижа, а й на ставлення багатьох західних країн до подій, пов'язаних з Голодомором, пише видання.
«Залізна завіса» з інформаційним вакуумом у межах і поза СРСР залишила багато таємниць навколо візиту, розвіяти які можуть публікації французьких і радянських газет.
Питання допомоги голодуючим в радянській Україні восени 1933 року розглядала Ліга Націй, але так і не підтвердила очевидного, переадресувавши справу до міжнародного Червоного Хреста.
Підтримати голодну Україну готові були Ірландія, Італія, Норвегія і навіть Німеччина з новопризначеним райхсканцлером Адольфом Гітлером.
Втім доступ комісіям міжнародних організацій, які були впевнені у катастрофі й лише намагалися з'ясувати її масштаби, був закритий. Пояснень і оцінок очікували від візитів до СРСР політиків, громадських діячів та офіційних осіб.
Програма великої поїздки Ерріо передбачала відвідини Туреччини, Болгарії, СРСР і Литви. Він планував проїхати Україну з півдня на схід, а також відвідати російський Ростов-на-Дону, а звідти Москву. Газети зазначали, що «цій поїздці, хоча вона й не має офіційного характеру, в усіх країнах надають великого політичного значення».
Напередодні окремі французькі газети повідомляли про голод у СРСР, виділяючи радянську Україну, яка найбільше постраждала.
Прихильник радянсько-французької дружби Едуард Ерріо як експрем'єр цілком зосередився на зустрічі, яку влаштували йому в Одесі.
«Сподіваюся, що моя подорож буде корисна для справи миру», – цей аргумент неодноразово спливав із вуст Ерріо вранці 26 серпня 1933 року.
Він перекликався з позицією Сталіна: «Ми укладаємо мирні угоди про зміцнення мирних взаємин з усіма державами, які на це йдуть, і зі свого боку робимо все, щоб ці угоди не були порожніми папірцями, яких чимало знає історія, а наповнювалися життєвим сенсом та служили справі миру, господарським і культурним зв'язкам між усіма народами».
Головний редактор впливового консервативного видання «Journal des Debats Politiques et Litteraires», відомий під псевдонімом Verax (Правдивий), у матеріалі «Ерріо та більшовики» навів спогади інженера з Великої Британії, який був присутній на вокзалі при зустрічі французької делегації. Залізничну платформу заповнили охайно одягнені «люди в білому».
З навантаженими найсмачнішою їжею візками, вони вдавали крамників, які зазвичай поспішають нагодувати транзитників. Нереально великі цінники демонстрували найнижчі ціни, які лише можна уявити: «Вони були значно нижчими за ціни на ринках і в кооперативах, і навіть крамницях "торгзінів"! (Всесоюзна контора торгівлі з іноземцями. – Ред.)».
Свідок наблизився до одного з продавців. Здивований такою зухвалістю та маючи негласну заборону на торгівлю і наказ звертатися в ДПУ (Державне політичне управління, спецслужбу при НКВС. – Ред.), той пошепки порадив негайно забиратися геть.
Епізод міг би здатися химерою, якби не інше свідчення. Маловідому історію навів у автобіографічному творі «Смертельною дорогою: Події нашого часу» Олесь Гай-Головко, який у 1933 році працював у Харківському радіокомітеті й часописі «Червоний шлях».
Сталася вона під час візиту Ерріо до харківського «торгзіну», центральної крамниці торговельної мережі, створеної для обслуговування іноземців, яку під час Голодомору влада використала для «викачування побутового золота», цінностей і валюти у голодного населення.
Французів, як і світову спільноту, цікавило інше. На банкеті, влаштованому радикал-соціалістами у містечку Ле-Блан, Ерріо розповів півторитисячній аудиторії про результати поїздки. «Щодо України, яку я об'їхав, казали, що вона спустошена голодом і водночас пропонували колонізувати її… Сьогодні я перед французьким народом, і я кажу йому: "Хіба ви не щасливі, що заради миру й спокою ваших родин і ваших дітей ми намагаємося домовитися з великим народом?"».
На питання журналіста, що найбільше його вразило під час поїздки, Ерріо коротко відповів: «Сукупність всього побаченого», наголосивши на особливій ролі Йосипа Сталіна. І це мало сенс. В організації штучних гулянок проглядалася ведуча роль режисера-диктатора. З початком «великого терору» свідків майже не залишилося.