Виживання замість перемоги: питання до стратегічного керівництва.
Верховний головнокомандувач в інтерв’ю ABC News сказав, що «для нас виживання – це перемога». Пряма мова:
«Мета путіна – окупувати Україну... [путін], звичайно, хоче повністю окупувати нас. Для нього це перемога. І поки він не може цього зробити, перемога на нашому боці».
Не можна не погодитися, на жаль. Вижити, зберегти націю і державність – єдина можлива сьогодні ціль. Ворог тисне, постійно просувається вперед, людей не вистачає для оборони, зброї не вистачає, фінансів не вистачає. Економіка ледве дихає після трьох років повномасштабної війни, мільйони біженців, терористичні удари по тилах, країна практично банкрут, міжнародна підтримка майже на нулі...
Вижити – ціль гідна сьогодні і, на жаль, єдина можлива.
Але у мене питання: як так вийшло, що у 2022 році був виданий президентський указ про заборону будь-яких переговорів з ворогом, а сьогодні верховний сам хоче зустрічатися з путіним?.. Як сталося, що у 2022-му ми всі були налаштовані на перемогу, у 2023-му нам обіцяли Новий рік у Криму, у 2024-му проводилися якісь «форуми миру» і підписувалися беззмістовні «договори про безпеку», а тепер усе пропало і залишилося тільки одне – вижити за будь-яку ціну?..
Як так вийшло?.. Хто у нас приймає стратегічні рішення?.. Хто планує все це, в результаті чого не залишилося вже нічого, крім виживання за будь-яку ціну?.. Хто винен?.. Що робити?..