Як культура перемогла науку.
У Стародавній Греції жив скульптор Філократ, який прославився тим, що ліпив богинь настільки реалістично, що афінські чоловіки приносили до його статуй квіти, вино й підозріло багато оливкової олії. Дружини, звісно, були невдоволені:
— Раніше він хоча б до гетер ходив, а тепер стоїть біля мармурової баби й каже, що в них духовний зв’язок.
Одного разу до Філократа прийшла багата вдова Лісандра й замовила власну статую за життя. Каже:
— Хочу, щоб через тисячу років люди дивилися й розуміли: була я жінкою вродливою, небезпечною і такою, що навіть філософи забували, навіщо прийшли сперечатися.
Скульптор уклонився й запитав:
— Вас зобразити скромно?
Лісандра всміхнулася:
— Хлопчику, скромно мене вже зобразив перший чоловік у заповіті. Не повторюй його помилок.
Філократ працював місяць. Мармур летів на всі боки, учні червоніли, жерці заходили подивитися «у справі» й чомусь залишалися до вечора.
Коли статуя була готова, Лісандра прийшла на оглядини разом із трьома подругами. Одна сказала:
— Дуже схоже.
Друга додала:
— Навіть занадто. Тепер я розумію, чому її другий чоловік помер щасливим, але підозріло худим.
Третя торкнулася мармуру й зітхнула:
— Оце тіло. Шкода, що холодне.
Лісандра відповіла:
— Нічого, більшість моїх шанувальників були не теплішими.
На відкриття статуї зібралося все місто. Чоловіки вдавали, що обговорюють мистецтво, але дивилися так уважно, ніби намагалися прочитати на мармурі інструкцію. Жінки обговорювали деталі найголосніше: «Груди завищені», «талія зухвала», «стегно історично недостовірне».
А стара торговка рибою сказала:
— Та годі вам, дівчата. Якби мені так виліпили дупу, я б теж увійшла в історію, а не лише в борги.
І тут підійшов місцевий філософ, довго ходив навколо статуї, а потім заявив:
— Цей витвір доводить трагедію людської природи: чоловік усе життя шукає ідеал жінки, а коли знаходить — вона або кам’яна, або вже знає собі ціну.
Лісандра всміхнулася й сказала:
— Нарешті розумна думка. Запишіть її на постаменті.
Через дві тисячі років археологи знайшли цю статую без голови, без рук і з відбитим носом, але з ідеально збереженою найбільш обговорюваною частиною. Професор довго дивився на знахідку, а потім сказав студенткам:
— Перед нами надзвичайно рідкісна пам’ятка античної культури.
Одна студентка примружилася й відповіла:
— Професоре, судячи з вашого «твердого» настрою, культура знову перемогла науку.