Честь понад роздуми: дія як критерій правди.
Якщо ми звернемося до відомого трактату батька-засновника іспанської Дестрези Ієронімо Санчеса де Каранси «Філософія зброї та майстерність володіння нею. Християнський напад і захист» (1569 р.), то побачимо: він писав, що людина честі відрізняється від інших тим, що всі негідники ненавидять правду. Саме це і становить головну відмінність людини честі від решти. Якщо людина ненавидить правду, вона не може бути людиною честі, адже людина честі — це та, що живе правдою.
Але правда ж у кожного своя, скажете ви. І будете абсолютно праві. Люди, які живуть сьогодні, вигадують собі власну правду — це природне явище. Навіть існує вислів: «істина одна, а правда в кожного своя». Хоча це не зовсім так…
Якщо взяти слово «правда», воно теж складається з двох частин: «прав» і «да».
Правда з’являється не тому, що хтось правий, а хтось ні. Суть не в цьому. Слово «правда» — це словесний еквівалент статусу особи. Часто кажуть: людина права чи не права. Але хто знає, як воно насправді? Для того, щоб з’явилися праві й винні, потрібен суддя. А якщо його немає — як тоді з’ясувати?
Ми кажемо: «Історія нас розсудить, і тоді побачимо, хто був правий, а хто винний». Так і людство — воно жило, і для нього щось ставало правдою, а щось — брехнею.
Ще Ієронімо де Каранса у XVI ст. писав:
Він підходив до цього питання так:
«Ви можете фехтувати, як хочете, це ваша особиста справа. Для вас фехтування — абстрактна категорія. Ви фехтуєте, як бажаєте, і до моменту виконання Обов’язку це не має жодного значення.
Але ви — дворянин, який зобов’язаний служити Королю. Ви маєте рицарський статус і приходите з цим фехтуванням у військо та гинете в першому ж бою. А з ким нам тоді воювати? Ви знижуєте статус Іспанської імперії, показуючи всім, що ви нікчемний і непридатний до війни».
Люди честі діють, а не розмірковують над цією темою…
І слово честі повинно бути твердим!