Українське суспільство звикло до господаря і господарювання, пов'язаного з обов'язком. Тоді як на Заході власність є юридичним правом.
Багато хто напевно чув Локківську тріаду невід'ємних прав людини, якими володіє абсолютно будь-яка людина за правом свого народження – це право на життя, свободу та власність. Якщо із життям та свободою нам все більш-менш зрозуміло, то до власності є питання:
Відповідаючи на ці питання, сам Джон Локк заклав абсолютно новий на той час хід думки, який потім переросте у ключові економічні теорії Нового Часу. Так, що він такого цікавого придумав.
Наведемо тези Джона Локка... Право власності – це право знищити щось у процесі його використання; тобто, володіючи тільки яблуком, людина може його з'їсти.
Володіючи куркою, може зарізати її та приготувати з неї обід, але звідки береться це право? Відповідь Локка тут – релігійна; він наводить біблійний текст (а це ХVII століття – прим. авт.) як доказ для своїх теоретичних викладів.
А в Біблії чітко вказано (в інтерпретації Локка): Бог створив людину і заклав у ній бажання самозбереження та продовження роду. Тому Бог дав людині все для виживання – землю, тварин та рослини, щоб робити з них їжу та одяг і таким чином годувати та одягати своїх дітей та домашніх.
І все це Бог дав людям у спільне користування. Але без власності спільне не приносить користі, адже ніхто не має права посправжньому використати для свого блага (тобто знищити, наприклад, з'їсти) те, що йому не належить.
Справа в тому, що кожна людина має власність, на яку не може претендувати вже більше жодна жива душа – це її особистість. Локк не дає чіткого визначення особистості та розуміє її досить широко, а частиною особистості людини вважає її працю.
І саме застосування своєї праці, тобто частини себе, до загальних речей дає людині право привласнити і саму річ. Наприклад, гриби, які ростуть в лісі, є загальними (даровані Богом) – людина, яка зібрала їх, приклала до цього свою працю, отже вона, відповідно, отримує право на ці гриби.
Тобто, людина має право на плоди своєї праці, тому що це є частиною її особистості. А тому – все просто: відпочатково, коли людей було мало, а землі багато, людина отримувала право власності на всю землю, яку могла обробити.
Очевидно, що за такої постановки питання тут була лише природна межа володіння землею. Вже пізніше, коли людей стало більше, запрацювало право спадкування тієї чи іншої ділянки землі, яку обробляли пращури людини та яку вона має передати своїм нащадкам.