Трамп висловив сильне роздратування через публічне розкриття даних про серйозне виснаження американських запасів боєприпасів.
На його думку та за оцінкою його оточення, такі витоки демонструють слабкість Вашингтона у критичний момент переговорів з Іраном і нівелюють ефект воєнних погроз.
Ця тема стала центральною на засіданні кабінету в Кемп-Девіді, де Трамп безпосередньо порушував питання публікацій у медіа щодо низьких запасів ракет.
Згідно з матеріалами CNN, The Washington Post, BBC та інших джерел, адміністрація давно знає про проблеми із запасами, однак саме оприлюднення цієї інформації в період активних переговорів і загрози ескалації викликало лють.
Трамп у дописах у Truth Social стверджував, що США мають «величезні обсяги боєприпасів, особливо певних типів», що виробництво зростає історичними темпами, а «зрадницькі» витоки розслідуватимуть із перспективою тривалих термінів ув’язнення для винних.
Водночас він публічно підтримав міністра оборони Піта Гегсета, наголосивши, що претензії спрямовані саме проти тих, хто «зливає» інформацію, а не проти керівництва Пентагону.
Раніше низка ЗМІ стверджувала, що Трамп накинувся на Гегсета зі словесними звинуваченнями, а той виправдовувався, заявляючи, що винен не він, а інші посадовці Міністерства війни США.
Масштаб проблеми: цифри та системи
Головного удару зазнали системи протиракетної оборони та високоточні далекобійні засоби. За даними джерел CNN і оцінками CSIS, від початку конфлікту в лютому 2026 року США витратили близько 80% запасів перехоплювачів THAAD і приблизно половину — за деякими оцінками, до 65% — ракет Patriot.
Довоєнні запаси оцінювали приблизно у 2200 модернізованих перехоплювачів Patriot і близько 450 THAAD. Також повідомлялося про майже повне виснаження глобальних запасів далекобійних армійських ракет ATACMS і PrSM, значні витрати Tomahawk — близько половини запасів або й більше в окремі періоди — та інших високоточних засобів.
Ці системи критично важливі не лише для операцій проти Ірану, а й для захисту союзників у Перській затоці та стримування потенційних загроз на інших театрах воєнних дій.
Арабські партнери серед країн Затоки вже висловлюють занепокоєння: виснажені запаси перехоплювачів роблять їхню інфраструктуру, зокрема енергетичні об’єкти й опріснювальні установки, вразливішою до можливих іранських ударів у відповідь.
Тегеран, своєю чергою, прямо попереджає, що відновлення американських наступальних операцій призведе до ударів по таких об’єктах.
Проблема виникла не раптово. Ще до початку конфлікту голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн попереджав, що тривалі операції створять додаткове навантаження на запаси, уже скорочені внаслідок допомоги Україні та «Ізраїлю».
Трамп публічно перекладає провину на адміністрацію Байдена: «Так багато було передано Україні». Однак експерти CSIS та інші аналітики вказують на глибші причини: хронічне недофінансування оборонно-промислової бази, тривалі виробничі цикли — від одного до п’яти років для окремих типів ракет, конкуренцію за виробничі потужності між різними театрами воєнних дій і високі темпи витрачання боєприпасів під час інтенсивного конфлікту.
Стратегічні наслідки й обмеження
Виснаження запасів уже обмежує можливості США. Військове керівництво посилалося на нестачу ключових високоточних боєприпасів, коли радило Трампу відмовитися від запланованих на вихідні ударів по Ірану.
Без достатньої кількості далекобійних засобів зростає ймовірність застосування пілотованої авіації на ближчих дистанціях, що посилює загрозу для льотчиків і літаків.
Дефіцит перехоплювачів робить ескалацію ризикованішою: США та їхні союзники гірше захищені від масованих іранських ракетних і дронових атак.
Це створює «вікно вразливості» не лише на Близькому Сході, а й у разі потенційного конфлікту з Китаєм в Індо-Тихоокеанському регіоні. Аналітики CSIS і The Atlantic прямо зазначають: залишків може вистачити для реалістичних сценаріїв протистояння з Іраном, але запаси надто низькі для одночасного або наступного масштабного конфлікту.
Виробничі проблеми неможливо розв’язати швидко. Навіть після застосування Закону про оборонне виробництво, проведення екстрених зустрічей із підрядниками на кшталт Lockheed Martin і обіцянок у рази збільшити виробництво реальне постачання нових ракет триватиме роками.
Політичний і геополітичний контекст
Трамп намагається зберегти позицію сили на переговорах: заявляє про повну бойову готовність і погрожує перейти «на значно вищий рівень» ескалації, якщо угоди не буде досягнуто.
Однак публічні дані про нестачу боєприпасів послаблюють цей важіль. Заяви Ірану про власну стійкість і спроможність відповідати на загрози стають переконливішими на тлі американських обмежень.
Водночас адміністрація балансує між демонстрацією сили та реальністю: з одного боку — заперечення критичної нестачі й полювання на «зрадників», з іншого — запити до Конгресу про додаткове фінансування та визнання, хоча б часткове, проблем зі «складними» системами.
Це класичний випадок, коли інформаційна війна та внутрішня дисципліна стикаються з об’єктивними матеріальними обмеженнями. Витоки, якщо вони справді походять ізсередини системи, можуть відображати як реальне занепокоєння військових, так і внутрішньоелітні ігри.
Незалежно від мотивів, ефект один: Тегеран отримує сигнал про можливі межі американської волі та спроможностей, а регіональні союзники — привід сумніватися в надійності американської протиракетної «парасольки».
Довгострокові висновки
Конфлікт з Іраном оголив те, про що експерти попереджали роками: американська оборонна промисловість після десятиліть оптимізації під «експедиційні» операції та орієнтації на високоточну зброю виявилася недостатньо підготовленою до високоінтенсивної війни на виснаження.
Допомога Україні та «Ізраїлю» разом із поточними операціями прискорила витрачання боєприпасів. Відновлення запасів за ключовими позиціями до довоєнного рівня триватиме роками навіть за умови максимальних зусиль.
Для Трампа це означає складний вибір: продовжувати тиск, ризикуючи ескалацією в умовах обмежених запасів, піти на суттєвіші поступки під час переговорів або намагатися за будь-яку ціну прискорити виробництво, відволікаючи ресурси від інших пріоритетів.
Для США загалом це нагадування про необхідність переосмислити промислову політику, виробничі потужності та баланс між різними театрами воєнних дій.
Поки що публічна лють президента США через витоки лише підкреслює, наскільки чутливою стала тема матеріальної готовності в момент, коли дипломатія та загроза застосування сили йдуть пліч-о-пліч.