Громадським діячам легше достукатися аж до Білого Дому, ніж до ОП на Банковій.
Ознайомився з так званим «Списком вимог США», якій розповсюджується в інтернеті. І від виконання якого нібито залежить подальша підтримка України зброєю, боєприпасами і фінансами.
Подібні тексти бачу не вперше. Зазвичай їх продукують громадські організації і експерти, які співпрацюють з посольством США, USAID та іншими подібними структурами. Але це можуть бути і урядові підрозділи, які за напрямком взаємодіють з МВФ, Світовим Банком та іншими.
А потім сформульовані українцями позиції повертаються в Україну вже в якості жорстких вимог наших поважних партнерів зі США та ЄС, від яких не відмовишся.
По-перше, це свідчить, що нашим громадським діячам легше достукатися аж до Білого Дому, ніж до ОП на Банковій. І природне бажання змінити життя в Україні знаходить реалізацію не у взаємодії українського суспільства з українською ж владою, а неприродним шляхом — через кордони і океани.
По-друге, подібні пропозиції не тільки підштовхують нашу владу до боротьби з корупцією, до прозорості і відповідальності, але й суттєво підвищують значущість українських громадських організацій. Що і є не дуже прихованою метою очільників багатьох ГО.
З впливовими організаціями владі доводиться неофіційно погоджувати рішення, які стосуються реформ. Вони мають представництво у різних громадських радах, які створюються у міністерствах і відомствах. Їх висуванці потрапляють до Кабміну і Верховної Ради. Але ж ГО трапляються, скажімо так, дуже різні.
Таким чином, система громадських організацій та експертів, що з ними співпрацюють, поступово перетворилися в Україні на ще одну гілку влади, яку б я назвав мафією активістів.
Яка не передбачена Конституцією, але має серйозні можливості завдяки впливу наших союзників, чудовій координації дій, а також ЗМІ, які діють в цій сфері. Є навіть потужні «ботоферми» для цькування тих, хто заважає.
Важлива деталь: здається, що таким чином потужні держави реалізують свій вплив на Україну. Це так, але частково. За сумною традицією будь-якої української влади, мафія активістів теж в першу чергу працює на саму себе — на тих, хто її очолює. На їх збагачення і безкарність.
Серед створеної описаним чином і запропонованої Україні чергової «Дорожньої карти реформ» є цілком слушні пункти, як от перевірка доброчесності всіх суддів Верховного Суду, бо корупційні скандали зашкалюють.
Є сумнівні, наприклад вимога прийняти новий закон щодо реформування САП та інших антикорупційних органів: нещодавно створили, тільки-но почали діяти і вже знов треба реформувати?
Є навіть кумедні — саме так я сприйняв ідею ввести по сьомому члену у наглядові ради Укренерго і Нафтогазу. Бо інакше поважні фахівці не можуть результативно проголосувати? Це що, рівень відносин між союзниками під час війни за існування України? Цирк та й годі...
Але прискіпливо аналізувати «Список вимог» сенсу нема. Бо українська влада, як завжди, оперативно виконає те, що її влаштовує, і гучно про це прозвітує, а з іншим буде тягти, знаходячи все нові виправдальні приводи для ухиляння. Звична імітаційна картина ще з часів багатовекторності Л.Кучми.
Існує такий танок тверк. В ньому є кроки вперед, вбік, назад, але головний рух — це сексуальне крутіння попою. Але окрім багатообіцяючого крутіння і тупцювання на місці нічого більше не відбувається.