Узагалі-то Малібу – це курортне містечко в Каліфорнії на березі океану, в якому полюбляють селитися голівудські зірки.
Інженер-геолог Микола Торяник з Гадяча, який в останні роки захопився зйомками коротких документальних кінострічок, серед інших створив чарівний фільм під назвою «Тумани МаліБу». Його Малібу – село Малі Будища Гадяцького району.
У стрічці показана неповторна природа Полтавщини. Знімав Микола Федорович Малі Будища, коли над селом справді висів легкий туман, який робить пейзажі особливо чарівними: рельєф місцевості, обриси дерев виступають ніби з розведеного водою молока, надаючи їм загадковості. Я можу дивитися фільм багато разів – для настрою.
Село Малі Будища знаходиться на правому березі річки Псел, на відстані 2,5 кілометри від районного центру Гадяч. На протилежному березі – села з живописними назвами Вельбівка й Соснівка, нижче за течією Псла, за 5 кілометрів звідси – село Сари.
Микола Торяник свого часу закінчив Гадяцьку середню школу №2, потім – Львівський державний університет імені Івана Франка. Як геолог працював у багатьох організаціях і в різних місцях. Починав у Полтаві, потім продовжував трудову діяльність на Півночі, в Середній Азії, на вугільній шахті Донбасу. 15 років прожив у Луганській області, там, до речі, й дівчину, яка стала його дружиною та подарувала йому щастя на все життя, зустрів.
Останні 15 років Микола Федорович працює в Полтаві, в нафтогазовій галузі. Робота його пов’язана з бурінням нафтових і газових свердловин.
Хоча в кіномистецтві цей чоловік аматор, на багатьох кінофестивалях займає призові місця.
Фільмів про природу Полтавщини (і не тільки) Микола Торяник зняв безліч. Це короткі етюди. Хоча є в нього й серйозніші роботи. Наприклад, документальні про Євромайдан. Їх нерідко показують на патріотичних заходах. Кінострічки про Революцію гідності пан Микола представляв, зокрема, на Міжнародному кінофестивалі в Чернігові.
Найбільше він любить знімати в своїх фільмах природу, що живе за своїми вічними законами, не зважаючи ні на які суспільні зміни і злом. А також показує життя полтавського села, етнографічні особливості його культури, традиції проведення свят з масовими гуляннями, видовищами, лицедійством, тобто, те, що відходить у небуття разом з поколіннями, які йдуть у вічність.
Наталія Жовнір